18. “Коли на побачення прийшла… її мама. І лишилась”

Він прийшов у точку збору на третє побачення — усмішка, троянда, дезодорант і легка надія.
Вона писала: “заїдь по мене, бо мама позичила машину — і досі не повернула”.

Він (в голові): Окей, не проблема. Побачення з нею, не з її мамою ж…
Спойлер: проблема.

Під’їжджає. Вона виходить із під’їзду. І... не сама.

— Привіт! — каже вона. — Це мама. Вона... ну, вона вирішила, що хоче з нами “просто випити кави і поїхати у своїх справах”.

Мама махає рукою, сідає на заднє сидіння, як у BlaBlaCar.

Він (в голові): Клас. Я водій. Тільки не знаю, чи Uber чи Deliveroo.

— В кафе

Троє за столом. Вона замовляє лате. Мама — американо без кофеїну і пиріг. Він — просто не нервуватись.

Мама (вголос):
— А ви з кимось до цього зустрічались?
— Ем… був досвід, але… —
— Ну, не так, я маю на увазі — скільки в тебе було “цих”? Подруг?

Він починає шукати “вихід” у меню. Нема.

— Через 20 хвилин

Мама розповідає історію, як вона вперше поцілувала тата — “під Бетмена, який ішов по ТБ”.
Вона червоніє. Він нервово п’є холодну каву.

Він (в голові): Це не побачення. Це експрес-екскурсія в родинний архів.

Мама (вголос):
— А ви що робите? Я маю на увазі — заробляєте нормально? Бо донька любить салати з авокадо.

— Після 40 хвилин

Мама відкушує пиріг:
— Знаєш, ти нічого так. Я ще подумаю.

Він (в голові): Дякую, пані кастинг-директор. Може, ще резюме дати?
Вона (в голові): Це останній раз. Більше ніяких “мама просто заїде”.

— На виході

Мама:
— А може, ви мене додому кинете?

Він мовчки дивиться на авто. На небо. На неї. І на свій нервовий тик.

— Звісно, — каже. — І ще печиво візьмемо?