16. Подруга на побаченні

Вона приходить трохи раніше. На годину, бо любить побродити містом. Але сьогодні вона — не одна. З нею — Настя, нахабна і весела, яка точно знає, коли треба прийти і запустити своє батарейне радіо на повну.

Вона (в голові): Термін “мій + подруга” перетворюється на “зона ризику”. Якщо йдуть подруги — не знаю, хто отримує більше уваги.

Через кілька хвилин вони приходять разом. Він стоїть біля дверей, намагаючись бути поза камер — але вже червоний від сорочки.

Він (в голові): Знову подвійний вхід. І я не знаю, чи обіймати обидвох групою, чи махнути тільки їй. І що робити, якщо ця — твоя подруга — знає про Tinder більше, ніж ти.

— Привіт! Це Настя, — каже вона. — Ми заодно. Хоч я знала про вас ще до Tinder.

Він тремтить приємно. Привітності і трохи страху.

— Привіт, — каже він, посміхаючись. — Приємно… бачити вас обох. Здоровенькі будете.

Настя обіймає його у відповідь. Потім — її.

Настя (в голові): О, сорочка виглядає непогано. Але ти, здається, занадто делікатний. Ніколи не бери лід на перше дійство.

Вони сідають. Замовляють напої. Настя — еспресо; вона — лимонад; він — чай — навігатор по двом світам.

— Можеш просто сказати “друзі”, а не “заодно”… — кажу я крізь посмішку.

Вона (вголос): — Настя деколи думає, що я ховаю все в кабінеті. А я – просто не хотіла нікому псувати сюрприз.

Настя (в голові): О, “сюрприз” — це класика. А я думала, він невинен.

Вони сміються. Він відповідає:

— Ні, усе нормально. Добре познайомитись.

Обговорюють дрібниці: хто з ким працює; як доїхати; де найкраща кава у місті.

Її (в голові): Це як екскурсія замість побачення. Але добре, план “двійка в турі” йде.

Він (в голові): Є маленький шанс, що вона вийшла саме з подругою, щоб побачити мене в справжньому житті — не в чаті.

Приносять напої. Він підносить чашку. Піднімає погляд.

Настя (в голос): — Дуже радий познайомитись. Сподіваюсь, вона не забула, чому сидить поруч?

Він сміється. Над його усмішкою — справжньою, де не видно зубів.

Він (в голові): Ого, вона її підтримує. І це… мені навіть подобається.

Потім переходять до більш особистих тем. Температура зближення — уповільнено.

– А ви давно знайомі? – питає він.

Вона: – Ми з Настею — як розписані QR-коди. Але більш класні. Бачили одна одну кожні вихідні по чаю.

Настя: – І я знаю про неї більше, ніж навіть… ну, ти. Але зараз не про це.

Вона (в голові): Це — голос дружби. Він теплий. Але трохи зупиняє.

Він (в голові): Вона справді близькі. Але я хочу, щоб цей момент був про нас. А не про потім.

Настя не мовчить. Коментує, сміє, трохи підколює:

– О, ти сказав правильно. Я вже думала, що він — програміст-бот, що лише пише “так” і “смішно”.

Він (вголос): – Я бот із почуттями. І мені востаннє зробили апдейт.

Сміх. Вона тримає його погляд.

Вона (в голові): Ого. Він пережив “команду двох”. І ще сам себе тримає.

Після кави встають. Настя підморгує.

– Сподіваюсь, не буду третім колом?

Він усміхається: – Настя — welcome. Але наступного разу — сама.

Настя: – Чекаю. Але якщо не запросите півтора, я прийду зранку за фото!

Вона (вголос): — Настя може бути непередбачуваною. І це теж добре.

Вони виходять. Він проводить обох. Їхньою контактною лінією йдуть нові перспективи — або хоча б спогади, де “третя” не була сумно чужою.