13. Вечір удома — плед, музика та рідкісний спринт

Вона стоїть біля його дверей із пляшкою вина і запакованим сиром “щоб не прийти з порожніми руками”. Хоча в голові — інше: “Що, як у нього тапочки розміру сорок шість — і це буде найінтимніше, що ми сьогодні поділимо?”

Двері відчиняються. Він у худі, але без паніки на обличчі.

— Привіт. У тебе обличчя людини, яка несла сир із думкою “сподіваюся, він не веган”.

— У тебе обличчя людини, яка забула прибрати з підлоги кросівки, але вже готовий наливаючи вино.

Він (в голові): Боже, вона виглядає як Pinterest-пост про “естетика людини, яка читає перед сном”. Як не зіпсувати це всім своїм інтер’єром і старим Bluetooth-колонкою?

Вона (в голові): Ого. В квартирі чисто. Майже. Якщо не рахувати зарядку, яка лежить, як змія з відчаю.

— Можна я залишу пальто тут? — питає вона.

— Якщо залишиш і себе — взагалі супер.

Вона (в голові): Флірт рівня “відвідування мами”. Але мило. І трохи лячно.

Вони сідають на диван. Між ними — пляшка, келихи, і та сама зарядка. Він — включає Spotify. Вона — дивиться на колонки.

— Це спеціально підібраний плейлист “вразити жінку №4”?

— Ні, це просто музика, яка не лякає кота, — сміється він.

— У тебе є кіт?

— Ні. Але я на це сподіваюсь.

Сміх. Келихи цокаються. Вино вливається легко. Із пледа виповзає затишок.

— У тебе тут добре. Прямо… справжньо. Немає “я дизайнер”.

— Ти навіть не бачила мої шкарпетки з “Rick and Morty”. Вони все псують.

Він (в голові): Не забудь перевірити, чи не залишив мультиварку увімкненою. Вона зараз думає, що ти — нормальний. Не зіпсуй усе.

— А тобі часто так — у гості? — питає вона.

— Не часто. І не з кимось, з ким цікаво навіть мовчати.

Він підходить ближче. Не напористо — як той, хто боїться зіпсувати магію.

Вона (в голові): Чи зручно сісти ще трохи ближче? А якщо він зрозуміє, що я холодна — бо плед у нього пахне пральним порошком з характером?

Між ними виникає тиша. Не порожня — така, що хочеться її слухати.

Він кладе руку поруч. Вона не відсунулась.

Він (в голові): Це — та межа. Або вона — поруч, або я зараз іду варити чай, щоб сховатись.

— Хочеш чай? — питає він.

— А давай. Але не з пакетика.

— О, то ти ще й чайна снобка?

— Я просто… люблю, коли все по-справжньому. Навіть плед. Навіть вечір.

Пізніше, коли вона збирається йти:

Він проводить її до дверей. Вона довго вдягає пальто. Її руки тремтять — чи то від холоду, чи від того, що не хоче йти.

— Це було… по-іншому, — каже вона.

— По-справжньому?

— Угу. Навіть чай був смачний.

Вона (в голові): Або це була ілюзія тепла. Або він дійсно — плед в людському вигляді.

Він (в голові): Не поцілував. Але й не зіпсував. Це навіть краще.