3. Бургер або салат?

— Ну що, поїмо? — запитує він, розглядаючи меню з виразом людини, яка давно голодна і вже думає, як не забризкати сорочку кетчупом. — Я після роботи був голодний як зграя гієн.

— А я — з спортзалу, — відповідає вона, торкаючись коси, що незвично мокра після душу. — Тому щось легке, будь ласка.

Він (в голові): “Легке” — це кодове “не дивись, я зараз взагалі не стильна”. А я — бургер, і не планую це приховувати.

— Тоді я візьму бургер із подвійною котлетою, картоплю фрі і может кетчуп, — відповідає він, трохи напружено поглядаючи на неї. — Ти?

— Салат. Зелений. Без соусу. І воду, спасибі.

Вона (в голові): О! “Без соусу” — це як жити без Netflix у вечір понеділка. Але я постараюся бути крутою.

Він (в голові): Салат без соусу… Це як писати вірші про бургер, але не їсти його.

Офіціант прийшов, забрав меню. Вона акуратно поправляє серветку — видно, що навіть у ліквідаційні дні вкладає себе у вигляд. Він нервово витирає долоні об джинси, хоча серветка поруч.

— Ти завжди береш бургер на першому побаченні? — питає вона з піднятою бровою, ніби готує тест.

— Тільки з тими, хто мені справді подобається. Щоб не боятись запачкати сорочку. Це як паста з літа — ще краще, якщо трохи спекотна.

Вона (в голові): Пастою назвав свій бургер? Наче трохи романтизований, але соусів трішки жалко.

Він (в голові): Спеціально наголосив на "мені подобається" — хай розуміє, що це комплімент.

— Насправді я теж не проти бургера, — зізнається вона. — Просто... потім я сиджу як піца, яку лінь відкинути.

— Уявляю, — сміється він. — Але, може, давай тоді ідеальний компроміс: я їм бургер, а ти — ще й трошки моєї картоплі. Раз так гарно разом.

Вона засміялась. Потім дивиться на його великий бургер. Він — на її порцію салату.

— Як ти збираєшся з'їсти все? — питає вона, не ховаючи здивування.

— Зручно і методично. Як у Lego. Спочатку котлети, потім фрі, а кетчуп — ну, просто бонус.

Вона (в голові): Якщо цей “бонус” — остання сила мого шлунку, у мене план протесту.

— Щастя — це бургер? — здивовано пересипає вона салат рукою.

— А чому ні? — усміхається він. — У бургері є все: смак, текстура, проста радість.

Вона (в голові): Це вже як Думаю, він говорив про бургер, а я думала про життя. Ми живемо на різних тактах.

— Для мене щастя — це коли я не маю фільтрувати кожне слово. Як коли їм бургер без сорому.

Її погляд пом’якшав.

— Це… чесно, — каже вона. — І трохи смішно. І це подобається.

Він (в голові): Вона сміється — і це вже більше, ніж я очікував. Можливо, я не той, хто дає поради — але я готовий бути тим, хто просто поряд.

Між ними встановлюється пауза. Він ковтає останній шматок. Вона кладеться виделкою в тарілку з последним листком.

— Я боюсь, — каже він тихо, — що після такого бенкету ти не захочеш йти на друге побачення.

— І ти переживаєш?

— Так. Але якщо я скажу більше ідей — може зіграє?

— Можливо... — вона посміхається. — Добре. Але без бургерів. Наступного разу — кіно і сирники.

Він (в голові): Сирники? Ого. Це вже звучить серйозно. Бо це не просто їжа — це емоція.

Вона (в голові): Бургер був крінжем, але тепер він мені подобається. Якщо сирники — це метафора “ти можеш бути іншим”, то я готова спробувати.