Розділ 1

«Що ж за день сьогодні такий паскудний...»

— Скажіть, що це жарт, Юрію Костянтиновичу, — Катя вимогливо дивилася на свого безпосереднього керівника в таємній надії, що той зараз схопиться, змахне рукою й вигукне з переможною усмішкою: «Розіграш! Розіграш! Вас щойно розіграли!» Витягне з-під столу букет, урочисто їй вручить, а потім радісно виведе з кабінету.

Вона навіть хмикнула, уявивши це чітко та наочно.

— Чого ти смієшся, Катерино? — невдоволено глянув на неї керівник. — Мені хочеться плакати, як подумаю, що влаштують тут ці младореформатори!

— Але ж це протизаконно, несправедливо і… — Катя затнулася, підбираючи слова, — і недалекоглядно!

— А хто говорить про законність, коли питання стосується доброї волі власника бізнесу? Хто платить, той замовляє музику, — невесело хмикнув Чистяков, — хіба ти не знала? Щодо іншого, то в тому й річ, що вони впевнені в далекоглядності такої політики. Наш новий власник переконаний, що ККД бездітних співробітників на порядок вищий за тих, хто має дітей, там ціле дослідження проводили.

— Я вважаю, що навпаки, коли у людини сім'я, вона більше цінує своє робоче місце й більше викладається, — заперечила Катя. Чистяков з такою самою сумною усмішкою кивнув:

— Так, і я так вважаю. Ось тільки нас з тобою спитати забули, Катерино. Зате мені дали завдання скласти перелік співробітників з дітьми за спадною. У кінці мають бути чоловіки, здогадайся, хто йде першим.

— Матері-одиначки, — зітхнула Катя, здогадатися було неважко. — І що ви вже склали «розстрільний» список?

— Склав,— так само важко зітхнув Чистяков,— куди подітися? І я дуже радий, що ти не в ньому. Бувай. Ти почекала б, Катерино, куди поспішати? Ти ж розумієш, що потім очолиш його, так би мовити, двічі?

Катя все розуміла, як не розуміти. І в чомусь навіть готова була погодитися з невідомим їй новим власником, що придбав їхню компанію. Але почекати не могла, аж ніяк.

Чистяков, мабуть, прочитав це по її обличчю і почав умовляти.

— Ну, куди тобі поспішати? І навіщо тобі взагалі їх всиновлювати? Залишайся опікуном, нехай держава все оплачує, і роботу не втратиш. Я ж тебе на начальника відділу тягнув, Катю, почекай, га? Летітимеш зі свистом у перших рядах, і я нічого не зможу вдіяти.

— Давайте почекаємо, — примирливо сказала Катя, склавши руки на столі, як першокласник, — може, оці віяння зійдуть нанівець, ну марення ж собаче, як статус працівника впливає на його мізки? Зажди, згодом перебісяться там нагорі.

— Не перебісяться, — похитав головою Чистяков. — Ти б бачила ті діаграми та графіки, мене ними буквально завалили. Діти хворіють, «дітні» співробітники немобільні, інертні, неамбітні, безініціативні… А, він безнадійно махнув рукою, — там усе серйозно. Є цілий рух, не чула, забув, як називається, ну, люди, які добровільно від дітей відмовляються…

— Чайлдфрі, — слабким голосом підказала Катя, відчуваючи, як у неї холодніє в животі.

— Так, вони, — зрадів підказці Чистяков. — Ось наш новий господар із цих самих чайлдфрі.

«Отже, ідейний. Знову. Вони що, мене переслідують?»

Тим часом керівник стурбовано вдивлявся в обличчя Каті.

— А ти чого раптом так зблідла? Я тобі вже півгодини тлумачу, що все дуже серйозно, а ти тільки но допетрала?

— Але ж Юрію Костянтиновичу, хіба можна звільнити людину на підставі того, що в неї є діти?

— Не придурюйся, Катю, звичайно, з таким формулюванням нікого звільняти не будуть. А ось за згодою сторін аж бігом.

Звільнення з формулюванням «за згодою сторін» дозволяло звільненому деякий час отримувати допомогу у розмірі заробітної плати. Звичайно, будь-який адекватний працівник віддасть перевагу такій заяві, ніж «за власним бажанням».

Біда в тому, що Катя Самойлова не могла собі дозволити звільнення за жодним формулюванням. Вона мала чіплятися руками та ногами, а якщо буде потрібно, і зубами, за свою посаду. Її зарплата була достатньою для того, щоб сплачувати за іпотеку та підтвердити наявність стабільного доходу та квадратних метрів, необхідних для усиновлення її хлопчиків.

Катя і думати не хотіла, що в неї може не вийти, вона давно вже вважала їх за своїх. Але тепер виходило, варто їй усиновити малюків, вона миттєво втратить цей стабільний дохід, а з ним і квадратні метри.

Вона мала дуже гарну зарплату. Спробуй потім знайди щось рівноцінне із двома півторарічними дітьми у статусі матері-одиначки. Вона здригнулася.

Чистяков продовжував свердлити Катерину очима, а їй і сказати не було чого.

— Юрію Костянтиновичу, ви ж знаєте, вони в мене безпроблемні. У мене хороша няня, я мобільна, неінертна і дуже амбітна.

— Та я знаю, — безпорадно махнув рукою Чистяков, — головне, щоб інші про твою малечу не знали, менше розповідай, Катю.

Вона мало не розплакалася від вдячності, але на землю швидко повернув голос секретаря Марини, що заглядала у прочинені двері:

— До вас Аверін. Йому призначено, — ніби перепрошуючи, повідомила Марина.

— Твою ж… Забув зовсім, — потер перенісся Чистяков. — Клич чимскоріш цього Аверіна, — і, знизивши голос, швидко промовив: — У відділ до тебе співробітничка прислали, Катю, учора кадровики дзвонили. Начебто фахівець великий, а там хто знає, можливо, нове керівництво своїх людей засилає територію застовпити.