Двері зачинені
Кінцівка
Осінь продовжувала своє тихе панування над містом. Листя знову падавало на вулиці Сірени, вітер приносив запах моря та мокрої бруківки. Офелія сиділа за столиком у “Світанку”, пивши теплу каву і дивлячись у розмиті вогні вулиці. Всередині була тиша. Не та порожнеча, що колись розривала її зсередини, а спокій — холодний, твердо-металевий, але її власний.
Вона переглянула свій телефон жодних повідомлень від тих, хто намагався знову проникнути у її життя. Ніхто більше не тиснув на жалість, не намагався пробудити старий біль. Вона була сама — і саме це робило її невразливою.
Піднявши голову, Офелія посміхнулася сама собі. Минуле залишилося позаду, а двері, які вона колись зачинила, залишилися закритими. Навіть якщо колись ще постукає хто-небудь із старого життя, вона вже знала: відчиняти їх не стане.
Вона відкрила вікно, вдихнула прохолодне осіннє повітря і відчула, як тиша огортає її, немов теплий плед. Світ був таким же красивим і байдужим, як завжди, а вона — сильнішою, ніж будь-коли.
І вперше за довгий час Офелія відчула, що належить собі.
«Двері зачинені. І я викинула ключі. Мій світ — мій спокій.»
#1358 в Сучасна проза
#1540 в Жіночий роман
Відредаговано: 05.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
