Розділ 7

Наступного вечора Софія знову прийшла до чарівного озера. За нею прийшли Злата, Єва та Клара.
Димок біг поруч із Софією, а Нічка летіла над дівчатами.
— Дивіться! — вигукнула Клара.
На поверхні озера з'явилися чотири маленькі світла.
Одне було срібним, друге — золотим, третє — зеленим, а четверте — блакитним.
— Це наші магії, — сказала Софія.
Дівчата підійшли ближче до води.
Софія подивилася на Місяць.
— Знаєте, якби я тоді не знайшла уламок Місяця, ми б, можливо, ніколи не дізналися про нашу магію.
— А якби ти не запросила мене до команди, я б не була тут, — сказала Клара.
Єва трохи усміхнулася.
— І, можливо, ми б із Кларою так і сварилися.
— Можливо, — засміялася Клара.
Злата подивилася на всіх.
— То виходить, нас четверо?
— Четверо, — відповіла Софія.
Дівчата взялися за руки.
Їхня магія знову засвітилася.
Місяць освітив ліс, сонячне світло ненадовго з'явилося серед темного неба, квіти розквітли навколо озера, а вода піднялася маленькими блискучими хвилями.
Димок здивовано подивився на них.
— Схоже, ваша магія справді особлива.
Софія усміхнулася.
— Можливо, справа не тільки в магії.
— А в чому? — запитала Злата.
Софія подивилася на своїх подруг.
— У дружбі.
Дівчата усміхнулися одна одній.
Тієї ночі Софія ще довго дивилася на Місяць.
Колись вона знайшла маленький срібний уламок і думала, що просто допоможе повернути його на небо.
Але той уламок змінив усе її життя.
Він подарував їй магію.
Подарував Димка.
Познайомив її з Нічкою.
А найголовніше — допоміг знайти трьох справжніх подруг.
Софія тихо прошепотіла:
— Дякую тобі, Місяцю.
Місяць яскраво засяяв у відповідь.
І Софія зрозуміла: це була лише перша сторінка її чарівної історії.