Розділ 2

Уламок не відповів. Він просто сяяв срібним світлом, відбиваючи місячне сяйво.
Нічка подивилася на уламок.
— Можливо, я зможу. Дай його, — сказала сова, беручи уламок.
Нічка полетіла вгору, але Місяць був занадто високо, тому сова незабаром опустилася назад.
— Як дотягнутися до Місяця, якщо він так високо? — запитала Софія.
— Не треба до нього дотягуватися. Покладіть мене перед Місяцем, на цій горі, — раптом сказав уламок.
Софійка обережно поклала його на горі — прямо перед Місяцем.
Його срібне світло впало на уламок.
І раптом сталося диво.
Уламок піднявся в повітря і полетів просто до Місяця.
— Дякую тобі, Софійко! Ти допомогла мені повернутися. Я хочу тобі віддячити.
Срібне світло огорнуло Софію.
— Відтепер у тебе буде місячна магія. Ти зможеш тримати зірку в руках, кликати мене, керувати місячним світлом і допомагати людям та тваринам за допомогою Місяця.
Софія здивовано слухала.
— Уночі ти будеш чарівницею, а вдень — дівчинкою, яка пам'ятає, що вона чарівниця. Якщо вдень комусь буде потрібна допомога, просто уяви свою нічну магію. Ти зможеш повернути ніч або використати свою силу навіть удень.
— Дякую тобі! І па-па, срібний уламку! — сказала Софія.
Дівчинка подивилася на вовченя та сову.
— Пішли зі мною. Ви тепер мої друзі! Ти, Нічко, можеш жити на нашому дереві. А ти, Димку, можеш бути біля нашого дому. Або я скажу мамі, що ти цуценя, і ми візьмемо тебе додому.
Димок одразу підняв голову.
— Дім... Тепло... Хоча додому! — радісно сказав він.
Софійка пішла додому. Вовченя бігло поруч, а сова летіла високо над ними.
Уламок Місяця вони повернули на небо.
Але про подарунок Місяця Софія поки що навіть не здогадувалася...