Розділ 1

В одному селі жила дівчинка на ім'я Софія. Мама називала її Софійкою, а тато — Сонею.
Одного дня дівчинка затрималася в школі, тому додому довелося йти через ліс.
Коли Софія проходила повз старе дерево, вона раптом побачила, що біля нього щось світиться.
Цікавість перемогла, і дівчинка підійшла ближче.
Біля дерева лежав маленький срібний уламок. Софія обережно взяла його в руку — і раптом почула голос:
— Поверни мене на небо...
Дівчинка мало не випустила уламок.
— Ти хто? Як ти говориш? — здивовано запитала Софія.
— Я уламок Місяця. Я впав на Землю. Допоможи мені потрапити назад на небо, інакше Місяць зникне, — сказав уламок.
Софія ще не встигла нічого відповісти, як до них підлетіла чорна сова.
— Привіт! Я Нічка, — сказала сова. — Пішли, я допоможу тобі повернути уламок на небо.
Нічка полетіла в бік гори.
Софія побігла за нею.
Недалеко від гори дівчинка зупинилася, важко дихаючи. Вона озирнулася навколо — і раптом побачила маленьке вовченя.
— Привіт! Я Димок, — сказало вовченя. — Я допоможу тобі, Софійко.
Димок побіг за совою.
Нічка летіла все далі й далі, поки нарешті не зупинилася на найвищій горі.
Димок подивився на землю. Там залишився дивний срібний відбиток.
— Місяць був тут... Можливо, зачекаємо? — сказало вовченя.
Софія погладила Димка.
— Сподіваюся, це ненадовго, бо мама й тато вже, напевно, мене чекають, — сказала Софійка.
Раптом Димок підстрибнув до срібного сліду, намагаючись дістатися до Місяця.
Але він не зміг і впав.
Софійка встигла його підхопити.
— Обережно, Димку! — сказала Софія. — Місяць дуже далеко. Треба придумати, як тебе туди відправити...