Частига 1

1. Даринка

Даринка приїхала зі столиці в маленьке приморське містечко, де жила її бабуся. Скільки вона себе пам’ятає – їздить сюди щоліта з батьками на відпочинок. Якщо сказати по правді, Даринці не дуже подобався той відпочинок, вона б воліла проводити літо у своєму місті, де були її подруги та улюблені іграшки. Але мама казала «дитину треба вивезти на море» і ще вона казала «моя мама чекає, що ми приїдемо». І батьки складали чемодани, купували квитки на поїзд та їхали до бабусі. Море не дуже тішило Даринку: занадто багато гамірливих відпочивальників на пляжі, занадто жарке сонце і постійні мамині покрикування: «Даринко, зараз же вдягни панамку. бо напече голову!», «Не сиди довго у воді, бо застудишся!», «Не їж немитого винограду. бо заболить живіт!».

А через деякий час по приїзді бабуся починала бурчати, що вони згадують про неї тільки влітку, коли хочуть відпочити. Тато сердився на бабусю, мама – на тата… Тому Даринка з нетерпінням чекала дня, коли речі знову вмощувались у чемодани і сім”я сідала на поїзд, колеса якого заспокійливо стукотіли: «До-до-му! До-до-му!».

Але цього разу візит до приморського містечка зовсім не скидався на звичну літню мандрівку. Як зрозуміла Даринка з розмов батьків, бабуся захворіла і хтось мусив її доглядати. Ото ж Даринка з мамою повинні їхати до бабусі. Серпень того року вдався спекотним, приморське містечко зустріло Даринку жовтою, згорілою на сонці, травою, пожухлим листям та курявою, яку час від часу здіймав з землі шпаркий вітер. В бабусиній квартирі неприємно пахло ліками, вона була слаба та сумна і майже весь час лежала у ліжку, а мама враз стала дуже заклопотаною.

Даринка з радістю тікала із задушливої квартири у двір. Як не дивно, мама дозволяла їй самій гратися у дворі, хоча до цього Даринка ходила на всі прогулянки з мамою.

- Тільки не заходь далеко, - казала мама, зачиняючи за дівчинкою двері.

Нічого особливо цікавого у дворі не було. Дитячий майданчик стояв розламаний та занехаяний: від лавочок залишились тільки ніжки-пенечки, металева карусель перекосилася на один бік і геть не хотіла обертатися, а невелика купка піску в пісочниці була всипана недопалками, пакетами з-під чіпсів та іншим непотребом. Незламаною залишалась тільки гойдалка, але біля неї майже завжди крутилася купка місцевих дівчаток. Даринка зробила спробу познайомитися з ними, та дівчатка чомусь не квапились приймати її у свою компанію.

2. Клумба

Єдиним привабливим місцем у дворі була клумба. На ній росли різнобарвні квітки, а в центрі височіла красива гірка, зроблена з великих каменів. Між камінням зеленіли дивовижні рослини: невеличкі кущики зі сріблястим листям і запашними квітами, повзучі стебельця з товстенькими соковитими листочками, невисока травичка, вся всипана дрібнесенькими квіточками. Над строкато-зеленим морем літали метелики, бджоли та ще безліч інших комах, назв яких Даринка не знала. Усе це різнобарв”я запаморочливо пахтіло, дзижчало і колихалося під поривами вітру. Споглядання цієї дивовижі було однією із улюблених розваг Даринки. Коли вона підходила до клумби, метелики сполохано стріпували крильцями і злітали вгору. Та Даринка знала, що варто постояти трохи не ворушачись, метелики знову спустяться на квітки і повернуться до своїх комашиних справ. 

За клумбою доглядала тітонька з сусіднього під”їзду. Вона поливала рослини, полола бур’яни та обривала засохлі квітки. Отож маленький квітник завжди милував око свіжою зеленню та охайністю. Дівчинка роззнайомилася з тітонькою. яка виявилася на диво привітною (не те що дворові дівчатка-задаваки). Тітонька розпитала Даринку звідки вона приїхала, у якому класі навчається та чи надовго збирається залишатися у бабусі. Дівчинці лестило, що Ганна Петрівна (так звали тітоньку) розмовляє з нею як з дорослою і не задає отих дурних питань «чи слухаєшся ти маму?» та «ким ти хочеш бути, коли виростеш?».  

Ганна Петрівна познайомила дівчинку з назвами квітів (і тапер Даринка вже знала. що кущики зі сріблястими листочками та фіолетовими квіточками зовуться «лаванда», а високий кущ із великими малиново-червоними квітами – «гібіскус»), навчала доглядати за рослинами і давала Даринці нескладні завдання. Наприклад, висмикати бур’ян, що міцно вчепився поміж камінням на гірці чи пообривати засохлі листочки з рослин. А ще Ганна Петрівна пригощала Даринку смачнющим домашнім печивом. Запашні печенинки у формі квіточок (хто б сумнівався!) просто танули у роті.

Нещодавно Даринка пожалілася Ганні Петрівні на дівчаток, які не хочуть з нею гратися.

- То нічого, - сказала тітонька, - я думаю, що дуже скоро ти знайдеш справжніх друзів. І посміхнулася трохи загадково, ніби таки щось побачила у Даринчиному майбутньому.

3. Відьма

Біля під”їзду будинку, де оселилася дівчинка, стояла лавочка. На ній з самого ранку і ледь не до заходу сонця сиділи сусідські бабусі. Вони пліткували про щось між собою та перепиняли кожного, хто виходив чи заходив у під’їзд, щоб перемовитися бодай декількома словами. Не оминали бабці і Даринку. Розпитували її про здоров”я бабусі, бідкалися, що Даринчиній мамі, мабуть, дуже важко одній.

– І чого ж це ваш тато не приїжджає, хоч би допоміг трохи, - хитали головами старенькі. 

Даринці їх співчуття видавалося не надто щирим, а ще їй не подобалося, що бабусі осудливо говорили про тата. Тому вона намагалася швиденько прошмигнути повз лавочку, кинувши бабусям на ходу: «Добрий день!».

Та ті старі пліткарки були ніщо у порівнянні з Даринчиною сусідкою по сходовому майданчику. Сусідку звали Віолета Костянтинівна (Даринка ледь язика не зламала, поки навчилася без зупинки вимовляти те незграбне ім’я). Хоча Віолета Костянтинівна була дуже старою, вона мала чорнюще волосся та яскраво-червоні губи. Даринчина мама навіть сказала якось, що літній жінці не личить фарбуватися аж так яскраво.

Зустрівши Даринку з мамою, сусідка ласкавенько посміхалася, говорила з мамою про життя, а Даринку гладила по голові і тицяла їй у долоню карамельки. Дівчинка гидувала тими липкими лагоминками, вдома викидала їх у смітник, а потім довго мила руки у ванні. Даринці здавалося, що коли вона хоч трохи покуштує ті цукерки, то з нею станеться щось дуже лихе. Ну, може вона не засне на багато років, як та царівна з казки, але захворіє напевне.