Вони спустилися на перший поверх. Пройшлись по коридору, й зайшли у велику кімнату. Там був велечезний стіл майже на всю кімнату. Й багато стільців. Проте людей на них було мало.
— Нам пощастило. Ще не встигли прийти інші. А значить можна сідати майже всюди! — зрадів Джон.
— Така велика кімната... — була здивована Евелін.
— Так. Я ж тобі казав, що в цьому будинку живуть усі люди з нашого міста. — пояснив Джон.
— Яке це місто? — спитала Евелін.
— Київ.
— Але ж це велике місто. А тут мабуть лише тисяча людей приблизно живе.
— Це через катастрофу яка сталася в минулому...В твоєму як раз часі, — пояснив Джон.
— Зрозуміло.
Джон й Евелін сіли на найближчі місця. Поступово почали з'являтися, ще люди. Скоро вся кімната була заповнена людьми. Усі були у старому одязі. Проте Евелін помітила одну дівчинку років з 13. У неї було довге та хвилясте каштанове волосся, й блакитні очі. Й вона мала одяг як у часи Евелін.
Принесли багато їжі. Правда не такої сучасної й смачної. Там в основному було м'ясо. Та дивна їжа. Щось оранжеве, щось зелене, щось рожеве.
— Джоне, а що це за їжа? Я не про м'ясо, — спитала Евелін у Джона.
— Почекай, зараз я збігаю за меню, — відповів Джон й пішов до маленького столику, де сиділа якась жінка й щось записувала.
Джон повернувся й простягнув Евелін листочок з меню. Евелін почала читати список страв.
Меню:
1. М'ясо з травою;
2. М'ясо (звичайне);
3. Ягоди з травою та м'ясом;
4. Підсмажена трава;
5. Підсмажені гриби;
6. Корінці з яблуками;
Евелін скривилася.
— Я мабуть з'їм просто м'ясо. — вирішила вона.
Усі почали їсти. І здавалося, що далі все відбувалося нормально. Але якась жінка голосно запитала:
— А що це за дівчина? Новенька? Тут, ще повно вільних місць! Яке у неї є право сидіти біля сина правителя?
Евелін ледь не подавилася м'ясом. Правителя? Джон це син правителя?!
Та все ж дівчинка змогла прийти до тями.
— Так, я новенька, — сказала вона. — І я людина.
Зала замовкла на хвилину. Але потім хтось тихо запитав:
— Людина?
— То це через вас ми мусимо страждати!? — почувся чийсь голос.
— Страждати? — незрозуміла Евелін.
— Що ти їси?
— Звичайне м'ясо, — відповіла рудоволоса.
— Звичайне м'ясо?! А чому не корінці з яблуками чи підсмажена трава?
Евелін не відповіла.
— Ви що, не пам'ятаєте пророцтва? Це все сталося через рудоволосу з коротким волоссям, а вона така! — скрикнула якась жінка.
— Це просто збіг! — став на захист Евелін Джон.
— Могло б бути, як би не її дивна поведінка! Вона окрім м'яса нічого не їсть!
Далі Евелін засипали криками. Дівчинка не витримала й побігла з залу.
Джон хотів за нею, але дівчинка 13 років підійшла до хлопця й зупинила його.
— Так не можна. Син правителя не може йти з за столу, допоки не піде пів залу. Бо можуть обговорювати важливі питання. — пояснила дівчинка.
— Агх! Як же я ненавиджу ці правила які поставив батько!
— Мені теж вони не подобаються. Але вони є, і їх треба дотримуватися. Замість тебе можу піти я, — вирішила каштановолоса. — Повір, дівчинку з минулого найкраще зрозуміє інша дівчинка з минулого.
— Добре, вона може бути в нашій кімнаті, — відповів Джон.
Евелін сиділа там, обмірковуючи все, що трапилося.
Тим часом в кімнату постукали.
— Джона нема, — гукнула Евелін думаючи, що це по нього прийшли.
— Евелін, я до тебе, — почувся голос каштановолосої.
— Можеш заходити.
Дівчинка зайшла.
— Ти хто, і звідки знаєш моє ім'я? — спитала Евелін.
— Добре, я розповім. Але спочатку перестань плакати. Коли я сюди потрапила, я нікому не розповідала, що я людина.
— Ти теж людина? — не повірила Евелін.
— Так. Ми познайомилися, коли нам було по 6 років. Ми гарно дружили. Але потім мені з сім'єю прийшлося переїхати в інше місто. Коли мені було 11 років мене почали не любити в сім'ї. Просто ненавидіти. Мені це набридло, й я пішла з дому. Пішла шукати краще місце проживання. Однак мої пошуки тривали не довго. Бо я знайшла старий занедбаний будинок. Там ніхто не жив. Тож я дуже зраділа. Але потім відкрився портал і я туди зайшла, й опинилась тут. Нікому не сказала, що я людина. Окрім Джона. Така от моя історія, — розповіла каштановолоса.
Евелін застигла. Вона дивилася на дівчинку з явним подивом.
— А...Арія?
Відредаговано: 08.01.2024