Дівчинка, що загубилась у часі

2. Вечеря

Вони спустилися на перший поверх. Пройшлись по коридору, й зайшли у велику кімнату. Там був велечезний стіл майже на всю кімнату. Й багато стільців. Проте людей на них було мало.

— Нам пощастило. Ще не встигли прийти інші. А значить можна сідати майже всюди! — зрадів Джон.

— Така велика кімната... — була здивована Евелін.

— Так. Я ж тобі казав, що в цьому будинку живуть усі люди з нашого міста. — пояснив Джон.

— Яке це місто? — спитала Евелін.

— Київ.

— Але ж це велике місто. А тут мабуть лише тисяча людей приблизно живе.

— Це через катастрофу яка сталася в минулому...В твоєму як раз часі, — пояснив Джон.

— Зрозуміло.

Джон й Евелін сіли на найближчі місця. Поступово почали з'являтися, ще люди. Скоро вся кімната була заповнена людьми. Усі були у старому одязі. Проте Евелін помітила одну дівчинку років з 13. У неї було довге та хвилясте каштанове волосся, й блакитні очі. Й вона мала одяг як у часи Евелін.

Принесли багато їжі. Правда не такої сучасної й смачної. Там в основному було м'ясо. Та дивна їжа. Щось оранжеве, щось зелене, щось рожеве.

— Джоне, а що це за їжа? Я не про м'ясо, — спитала Евелін у Джона.

— Почекай, зараз я збігаю за меню, — відповів Джон й пішов до маленького столику, де сиділа якась жінка й щось записувала.

Джон повернувся й простягнув Евелін листочок з меню. Евелін почала читати список страв.

Меню:

1. М'ясо з травою;

2. М'ясо (звичайне);

3. Ягоди з травою та м'ясом;

4. Підсмажена трава;

5. Підсмажені гриби;

6. Корінці з яблуками;

Евелін скривилася.

— Я мабуть з'їм просто м'ясо. — вирішила вона.

Усі почали їсти. І здавалося, що далі все відбувалося нормально. Але якась жінка голосно запитала:

— А що це за дівчина? Новенька? Тут, ще повно вільних місць! Яке у неї є право сидіти біля сина правителя?

Евелін ледь не подавилася м'ясом. Правителя? Джон це син правителя?!

Та все ж дівчинка змогла прийти до тями.

— Так, я новенька, — сказала вона. — І я людина.

Зала замовкла на хвилину. Але потім хтось тихо запитав:

— Людина?

— То це через вас ми мусимо страждати!? — почувся чийсь голос.

— Страждати? — незрозуміла Евелін.

— Що ти їси?

— Звичайне м'ясо, — відповіла рудоволоса.

— Звичайне м'ясо?! А чому не корінці з яблуками чи підсмажена трава?

Евелін не відповіла.

— Ви що, не пам'ятаєте пророцтва? Це все сталося через рудоволосу з коротким волоссям, а вона така! — скрикнула якась жінка.

— Це просто збіг! — став на захист Евелін Джон.

— Могло б бути, як би не її дивна поведінка! Вона окрім м'яса нічого не їсть!

Далі Евелін засипали криками. Дівчинка не витримала й побігла з залу.

Джон хотів за нею, але дівчинка 13 років підійшла до хлопця й зупинила його.

— Так не можна. Син правителя не може йти з за столу, допоки не піде пів залу. Бо можуть обговорювати важливі питання. — пояснила дівчинка.

— Агх! Як же я ненавиджу ці правила які поставив батько!

— Мені теж вони не подобаються. Але вони є, і їх треба дотримуватися. Замість тебе можу піти я, — вирішила каштановолоса. — Повір, дівчинку з минулого найкраще зрозуміє інша дівчинка з минулого.

— Добре, вона може бути в нашій кімнаті, — відповів Джон.

Евелін сиділа там, обмірковуючи все, що трапилося.

Тим часом в кімнату постукали.

— Джона нема, — гукнула Евелін думаючи, що це по нього прийшли.

— Евелін, я до тебе, — почувся голос каштановолосої.

— Можеш заходити.

Дівчинка зайшла.

— Ти хто, і звідки знаєш моє ім'я? — спитала Евелін.

— Добре, я розповім. Але спочатку перестань плакати. Коли я сюди потрапила, я нікому не розповідала, що я людина.

— Ти теж людина? — не повірила Евелін.

— Так. Ми познайомилися, коли нам було по 6 років. Ми гарно дружили. Але потім мені з сім'єю прийшлося переїхати в інше місто. Коли мені було 11 років мене почали не любити в сім'ї. Просто ненавидіти. Мені це набридло, й я пішла з дому. Пішла шукати краще місце проживання. Однак мої пошуки тривали не довго. Бо я знайшла старий занедбаний будинок. Там ніхто не жив. Тож я дуже зраділа. Але потім відкрився портал і я туди зайшла, й опинилась тут. Нікому не сказала, що я людина. Окрім Джона. Така от моя історія, — розповіла каштановолоса.

Евелін застигла. Вона дивилася на дівчинку з явним подивом.

— А...Арія?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше