Розділ 9 Радіація

 Суміко вже навчилась володіти магією, крила її виросли,-тепер час до роботи братись. Коли я прокинулась, побачила повідомлення, яке надіслав Райден. Він написав, що Данте можна вже забирати з лікарні. Я швидко вдягла форму і побігла туди. Мій собака зустрічав мене біля входу. Йому було важко тут без Сабіто проходити адаптацію. Ми прийшли до номера і почули найгірше, що могли почути:Ворґанія через п'ятдесят хвилин збирається запустити ядерну бомбу "малюк." Потрібна була негайна евакуація людей. За словами розвідників, вона буде летіти у найдальню частину країни. І тут я зрозуміла одне, Ворґанія хоче, підігнавши до кордону, вбити всіх людей Арендалу. Іншого виходу, мабуть, вже у них немає: в Арендалу надто сильна оборона.

 Усіх військових було залучено до операції, але не на всіх вистачило костюмів, тому вони будуть розвозити евакуйованих, по бункерах. Я заборонила Суміко і Данте брати в цьому участь. Поки допомагала з евакуацією, у мене було погане передчуття. Я не звертала увагу нінащо і продовжила бігати по квартирах, аж поки не підійшла до будинку номер вісім. Я заклякла на місці, а тоді мені стало погано, і я вирішила до трави. Знову подивившись на номер будинку, в очах він розпливався, але я змогла побачити "сім." Зрозумівши, що це означає, вирішила попередити усіх інших по рації, але ніхто не послухав, окрім Сабіто, Хонамі і Каґамі. Вони довіряли мені. Поки я вела розмову, вже лунала тривога, і номер був "один." Я вирішила взяти чийсь велосипед і їхати подалі звідти. За ту хвилину я встигла доїхати до найближчого бункера і заховалась там. Коли зайшла, пролунав потужний звук вибуху і крики людей. У приміщенні кричала жінка про те, що дитина і дворова кішка ще на вулиці. Коли запитала, чому, вона відповіла що військові не дозволили і запхнули сюди. Я вийшла надвір. Там не було нічого видно через хмару пилу. Тому я вирішила зосередитись на голосах криків людей. Почула я дуже багато. Слова поділялись на чотири групи одні проклинали Ворґанію, інші життя, треті військових, а хтось просто кричав, благаючи про допомогу малій дитині... Тоді я побігла на крик тієї жінки, що кричала. І, промовивши:

-Пані, ви чого на вулиці? З вами усе добре, не поранились? -вона відповіла:

-Я ні, а от дівчинка порізалась уламком скла.

Тоді я подивилась в сторону вибуху і побачила, що ракета влучила саме в будинок номер вісім. Я перебинтувала руку дівчинки і відвела їх двох до бункера. Після того віднесла тварин до спеціальних сховищ. А тоді допомогла з людьми, що залишились на вулиці. Евакуювали їх до дальніх бункерів, і я хотіла перевести усіх людей туди, але згадала, в якій кількості радіації зараз вся вулиця і відкинула ці думки.

 Після закінчення операції нас відправили, щоб вимитись і змінити одяг, заражений радіацією. Нашу форму утилізують і пошиють нову. Через тиждень я побачила на спині коричневу пляму. Я подумала, що це просто родимка, але через декілька днів вона збільшилась. Тоді я пішла в нашу військову лікарню, і в мене виявили рак шкіри. Тепер за Данте буде доглядати Сумуко, а я буду в лікарні лежати. Щось рак надто швидко розвинувся. Я запитала про це в Райдера, і він сказав, що на шкірі ляльок рак розвивається швидше, а лікується за один-два роки. Тепер я мушу терпіти цю чужу ауру Райдена. Чого ледь не після кожної битви чи операції я потрапляю сюди?