Розділ 7 Зустріч з мамою

 Після закінчення завдання мені треба було написати доповідь. Тоді мені дали тиждень на те, щоб поїхати до Ейліну і зустрітися з ріднею. Я вирішила взяти з собою Данте, бо не хотіла залишати його на Хонамі, як роблять інші власники собак тут. В них вони менші і чистої породи, а це двортер'єр. Навіть не знаю, як сталося так, що він такий великий та пухнастий. Тепер я збираю його речі. Сабіто сказав, що відвезе нас на своїй машині.

 Коли ми приїхали до вулиці, на якій я жила, Данте стало страшно через купу людей. Але він швидко заспокоївся, і от ми вже біля тієї напіврозваленої хати. Я постукала у ворота. Ніхто не відчинив і не було чути ніяких звуків. Зайшовши у двір, помітила, що там росте багато різних овочів: помідори, перець, морква, буряк, огірки і редиска. Тоді я здогадалась, де вона може бути, і зраділа. Нарешті моя мама влаштувалась на роботу. Прийшовши на базар, я побачила ту саму жінку, що мене виховувала шість років: з довгим коричневим волоссям та світлими блакитними очима. Її обличчя вже не було брудним та втомленим, як колись. Я хотіла підійти до неї, але знала, що вона мене не впізнає. Тоді вирішила прийти додому після її робочого дня та перед тим сходити до себе на могилу. У нас в місті було одне кладовище, де ховали лише дітей. Прийшовши туди, я побачила на своїй могилі ту саму шоколадку, яку хотіла скуштувати, і рюкзак, який мама купила за ті гроші, що ми нажебракували. Тоді емоції не можливо біло стримати. У кінці дня, після походу в собачий парк, ми пішли до мого дому. На мені була військова форма, адже іншого одягу в мене нема. Щоб не злякати маму, я прив'язала Данте трохи далі від будинку. Та наважившись знову постукала у хвіртку. Цього разу я почула її голос. Вона відчинила дверцята і була здивована, адже мені всього вісім, і я ношу форму.

-Мамо, я повернулась.

-Ти хто? Цього не може бути. Моя дитина похована ще...

-Два роки назад, двадцять четвертого вересня, а загинула двадцять другого вересня від аварії в супермаркеті, де пасажирський потяг зійшов з колії і проламав дві стіни. Так це я.

-Як?

-Тоді тебе розпитували люди в дивних костюмах і робили щось дивне з моїм тілом, так?

-Так і було.

-Вони забрали душу з того тіла і пересадили її у цю ляльку.

Після недовгої розмови вона мене впустила у дім, і я їй розповіла про все, що сталося за ці роки. Звісно, і Данте не сидів там просто так. Він висмикував моркву і клав її в тачку. Мама вирішила працювати на базарі та збирає на новий будинок, а я їй, звісно, допоможу. Ще в неї з'явився хлопець, на два роки старший, але вона не повторює помилку минулого, і хоч він їй дає гроші, у неї також є свої. Цей тиждень пройшов дуже швидко. Ми всі гарно розважились. Я їй навіть показала магію і бойові техніки. Звичайно, це відбувалось без зайвих очей. Коли був час вертатись, мама познайомилась із наставником. Ми обмінялись номерами, і, звісно, в мене тепер є свіжі овочі і гарний одяг, який не порушує правил Міради. Сподіваюсь, ще приїхати до мами і побачити її щасливою: з чоловіком та ще однією дитиною, яка стане мені сестрою або братом.