Розділ 6 Моє перше завдання

 Коли мене виписали з лікарні, я одразу пішла до наставника. Він годував те цуценя і збирався вести на тренування. Назвали його Данте. Це чорна вівчарка, дуже пухнаста, тому треба у кінці кожного місяця стригти. Голова погодився зробити йому форму і надаватиме допомогу у вигляді м'яса та ліків. На військовій території вже давно не було тварин зі зрозумілих причин. Лише за пів року Данте виріс настільки великим, що ледве міг зайти в номер. Нам виділили старий сарай, але перед тим, як ми туди поселились, там зробили ремонт. Тепер у нас є двір, і багато місця. Данте може вільно бігати навіть у приміщенні. Воно велике, бо це був склад боєприпасів. Коли збудували надійніший, усе перенесли в нього, а про цей забули. Мій пес вже був на першому бою. Він пройшов іспит на вірність мені, і його допустили до ще двох. Сьогодні відбирають чотирнадцять сильних воїнів, щоб відправити на завдання. У ньому ми маємо пробратись на ворожу базу і вкрасти мапи з маршрутами наступних наступів. Все здавалось легко, поки нам не розповіли деталі маршруту. Він буде не легким, і в разі небезпеки нема куди сховатись. Тож треба покладатись на свій слух, розум і на те, що маємо при собі. 

 Я вирішила взяти з собою спис, АК 117 з глушником, чотири димові та дві світлозвукові гранати. Серед тих, кого зібрали, я побачила Каґамі. Коли я привіталась, вона зраділа, бо довго лежала в лікарні і не знала, хто та звідки взявся Данте. Мене призначили головною, а Каґамі-запасним варіантом на випадок якщо мене сильно поранять або я загину. 

 Після повторного роз'яснення всі залізли у машини і поїхали до кордону Ворґанії. Поки їхали, вирішили розбитися по парам і йти з різних сторін, щоб нас не було помітно. Адже, якщо йти купою, вороги з легкістю усіх знешкодять однією гранатою.

 Данте йшов зі мною і Каґамі. Я надягла йому намордник, щоб не гавкав якщо побачить щось підозріле. Сабіто привчив його різко зупинятись в таких випадках. 

 Ми вже довго йшли, остерігаючись зайвих звуків, і вирішили сховатись за каменем та перепочити. Каґамі дивилась, щоб ніхто тут не ходив. Данте робив те саме. Я почула, як він тихо гарчить, і вирішила оглянути місцевість. Побачивши відблиск у най дальніх кущах, схопила Каґамі за форму і різко потягла вниз. Після того відповзла з тими двома за більший камінь і по'яснила все Каґамі. Тоді наказала їй сидіти там і, знявши намордник, Данте пішла з ним вбити того снайпера. Ми обійшли його з лівої сторони, поки він намагався знайти Каґамі. Але, коли я замахнулась списом, Данте настрибнув на мене, тим самим поваливши на землю. Він зробив це, бо позаду був ще один снайпер, якого ми не помітили. Куля майже влучила в Данте. Той, кого я хотіла зарізати, взяв ніж, але не зміг ним скористатись. Поки увага тих двох була на мені і Данте, Каґамі  встигла до нас дістатись. Вона з розвороту вдарила ногою по голові снайпера із ножем. У той час Данте схопив другого за ногу, щоб той впав, а я вструмила в його макітру одне з лез мого списа. 

 Після цього Каґамі вирішила зв'язатись по рації з іншими дванадцятьма учасниками цієї місії, але вижило лише п'ятеро. Ми мали виконати задане нам завдання, тому продовжували рухатись вперед. Нам траплялись деякі військові, але ми намагались їх обходити, а не вбивати. Через деякий час нам вдалось увірватися в їхній штаб і дістати ті мапи. На той час живих уже було четверо. Один загинув через крововтрату. Усі, хто залишились, поїхали з нами, а тих, хто загинув вже ніяк не забрати. Їхні душі було знищено, бо вороги влаштували засідку. Тепер залишається одне питання: як вороги дізнались про наше завдання?