Розділ 5 Це було жахливо

Сьогодні мені дадуть спис, снайперку DL і AK 47.

 Дизайн списа був досить незвичайним : довга основа, по три леза з обох сторін зброї та випалений візерунок водяного дракона.

 Цієї ночі мене розбудила Хонамі і сказала, що я йду з усіма на захист. Я вже звикла до тривоги в ночі та вже на неї не реагувала, але швидко зібралася і побігла до машини.

 Коли сиділа в машині, згадувала всі техніки, а в думках лунало: "Я помру". Ми приїхали, та всі побігли уперед. Я не могла зробити зайвого подиху, не те що крок. Стоячи розгублена, побачила, як за Хонамі женеться ворог. Тільки тоді, зосередившись, зробила ривок, а за тим використала "Водоспад". Ця техніка розчавила його, ніби комара. Мене знудило, і почала паморочиться голова, тоді я впала. Побачила наставника, але на його обличчі не було усмішки, як завжди. Потім прийшла Каґамі. Вона була поранена, та все ж змогла допомогти вчителю віднести мене за стіну.  Вони щось робили зі мною, але я майже нічого не бачила. Це був найболісніший момент мого життя. Я не могла поворухнутись, було боляче, та залишалася при тямі. 

 Розплющивши очі, побачила, що бій закінчився. Місце, в якому я опинилась, було палатою лікарні. Навколо нікого не було. Вставши, зрозуміла, що є поранення на правій нозі. Коли підійшла до дзеркала, побачила бинти на голові та руках. А також забинтоване праве око. Я почула неспішні кроки. Зайшов Райден.

-Привіт. Чого ти встала? Лягай, тобі ще неможна.

-Що зі мною сталося?

-Ти знепритомніла і впала головою на шифер. Упродовж битви біля тебе розірвалася граната, що зробила усі інші поранення. Я сказав ляж! 

-Добре, добре. Коли мене випишуть з лікарні?

-Якщо не будеш порушувати правил, то одужаєш вже за місяць.

-Так скоро? Поранення були настільки мізерними?

-Це тобі не міська лікарня, а військова. Тут більше справді дієвих ліків. Мені вже час іти до інших пацієнтів. Там до тебе гість, ти в стані?

-Так. Хай заходить.

Та чужа аура Райдена нікуди не зникла . Вона не давала спокою  під час нашої розмови. Після того як він вийшов, зайшов Сабіто. Здається, йому теж було непособі.

-Як ти, Ічіко?

Його усмішка сяяла, як це було колись.

-Наставнику! 

-Сподіваюсь що не буде ніякої інфекції чи чогось такого. У рани попало багато піску.

-Вибачте, наставнику за мою слабкість. Я обіцяю: такого ніколи більше не повториться.

-Ти не маєш вибачатись. Це було твоє перше вбивство.

-Я мала подумати, перш-ніж використовувати цю техніку.

-Ти врятувала Хонамі, і це головне. Він міг зарізати її, коли та зупиниться. Гаразд. Досить вже про це. Я приніс кілька гостинців, порозмовляємо про дещо?

-Звичайно.

 Ми розмовляли аж до самісінького вечора. Сабіто розповів мені про заклинання, яким він мене навчатиме.Наставник помітив на території тренувального майданчика цуценя і забрав до себе в кімнату. А коли мене випишуть, віддасть мені як помічника, але кожного тижня буде тренувати. Якщо дозволять, то він матиме власну уніформу і жетон. 

 Коли вчитель пішов, мені стало нудно, і я вирішила вийти надвір. Але коли взувалась, зайшов Райден і сказав, що, якщо не буду слухатись, він навмисно триматиме мене довше в лікарні. Доведеться так промучатись ще місяць.