Передісторія

-Мамо, а цього року у мене вже буде подарунок на день народження?

-А що ти хочеш отримати, Юкі?

-Я хочу скуштувати шоколад.

-Шоколад, справді? Я думала, ти захочеш якусь іграшку, щоб гратися з усіма, в безкоштовній частині майданчику.

-Це я теж хочу, але відеречком чи лопаткою я з тобою не зможу поділитись, а шоколадом так. Мамо, а наш тато ще повернеться?

-На жаль, він не зможе вже встати з землі.

-Навіщо він пішов воювати?

-Щоб ми з тобою могли спокійно жити.

-Але навіщо?! Він пішов навіть не за нашу країну, він що, хотів нас покинути навмисно?!

-Юкі, годі, не плач. Ти і сама знаєш, що імперія напала б і на нас, якби її не пішли зупиняти військові.

-Вибач, я просто не бачила його чотири роки і не знаю, що мені вже думати

-Годі вже про це думок, ходімо купимо картоплі на вечерю?

-Ну, якщо картоплі, то давай.

Ми зайшли в супермаркет, і я почула дивний, тихий звук та, не звернувши на нього увагу, продовжувала чекати маму біля шафок.А ДАРМА! З кожною секундою звук ставав ГУЧНІШЕ не думала що це станеться коли я через тиждень маю піти в перший клас. Людей в будівлі було мало адже це був ранок, і коли я надала звуку значення, БУЛО ВЖЕ ЗАПІЗНО. Від аварії постраждали тільки я і чотирнадцяти річна касирка, яка знову вийшла на роботу замість своєї матері-пиячки. Коли я розплющила очі, помітила, що людей побільшало, а ще там були дорослі в формі, але вона не була схожа на поліцейську. В очах швидко червоніло, та я змогла розгледіти великий потяг і маму, а тоді тихо запитала:

-Мамо, мені страшно, я що, помру?

На це питання вона мені щось відповідала, але на той момент я вже майже заснула.