1. Перший Лист

5 квітня, понеділок

— Соня, ти ночувала тут? — здивовано спитала медсестра, зайшовши до однієї з палат кардіологічного відділення. Софія стрепенулась, кліпнула кілька разів і витріщилася на дівчину в білому халаті. Схоже, вона заснула біля ліжка хворого батька. Вчора його забрали з інфарктом прямо із робочого кабінету.

— Ми домовлялися, що ти посидиш біля тата до 10 вечора. Якщо хтось дізнається що я дозволила тобі ночувати в лікарні, то мене тут же випруть з роботи. - продовжувала вона.

— Вибач, — заспаним голосом відповіла Соня, — я не помітила, як заснула.

Ранкові промені пробивалися через невелике вікно палати та кидали яскраві відблиски на білі лікарняні стіни. Під тихий пікаючий звук, на моніторах медичних приладів бігли кольорові лінії і змінювалися цифри. Приміщення було наполовину порожнім - з чотирьох ліжок зайнято лише два. На одному із них лежав батько Софії. Його обличчя з невеликою сивою борідкою, з блідою шкірою в глибоких зморшках та з запалими щоками, здавалося зовсім виснаженим. Повіки затремтіли, літній пацієнт повільно розплющив очі і стомлено посміхнувся.

— Танюш, не кричи будь ласка, інакше розбудиш діда Панаса і мені знову доведеться слухати захоплюючі історії про його вічну боротьбу з пенсійним фондом. — Михайло показав поглядом на ліжко біля стіни навпроти, де справді почала ворушитися ковдра.

— Татусю, як ти почуваєшся? — величезні сірі очі дивилися з турботою.

— Вже краще, люба. Не хвилюйся так за мене. — чоловік погладив миниатюрную руку доньки.

— Доброго ранку, Михайле Івановичу, я покличу вашого лікаря. А тобі, Соня, треба піти якнайшвидше. — молода медсестра суворо подивилась на дівчину. - Я допомагаю тобі тільки тому, що мене попросила Ліза. Не створюй мені зайвих проблем.

— Дякую тобі. Я зараз же піду. Мене ніхто не помітить.

Таня криво посміхнулася, уважно придивившись до блакитного волосся дівчини:

— Ага. “Не помітить”. Передавай привіт Лізі. — кинула медсестра на ходу та вийшла з палати.

Соня швидко склала в сумочку телефон, зарядку і нахилилася над батьком, щоб поцілувати його перед від'їздом.

— Ти зможеш зайти сьогодні до мене на роботу?

— Нащо? — здивовано спитала вона.

— Я працюю над однією справою... Обіцяв завтра вранці надати зібрану інформацію клієнтці. — Михайло тяжко зітхнув, наче йому було важко говорити. — Зможеш передати їй усе, що я накопав за ці дні?

— Тату, чому ти не користуєшся месенджерами чи хоча б електронною поштою? — поставила скоріше риторичне запитання Софія. — Добре, я все зроблю. Головне не хвилюйся та відпочивай. — вона поцілувала батька в лоба і швидко попрямувала до дверей.

— Спасибі сонечко, конверт лежить у верхній шухляді столу.

*****

СОНЯ

Соня повернулася додому раніше. Вона вирішила прогуляти пару з мистецтвознавства та заїхати в офіс батька до того, як все місто стане у вечірніх заторах. Дівчина зайшла до маленької квартири, яку Михайло подарував їй на повноліття. Зовсім невелика студія, перероблена з колишньої комуналки, була на другому поверсі історичної будівлі. Головною перевагою квартири по праву вважалася стеля заввишки майже 4 метри та величезне вікно з видом на тихий старий район. У приміщенні, як завжди, панував творчий безлад: біля вікна стояв мольберт із ще навіть не розпочатою картиною, яку треба здати вже найближчого понеділка; на підвіконні розкидані пензлі, тюбики з масляними фарбами та кілька палітр. Впритул до двоспального ліжка -  громіздкий багряний диван та журнальний столик, у пару шарів вкритий аркушами паперу з різноманітними малюнками і нотатками, написаними каліграфічним почерком Соні.

— Мррряу. — Наполегливо муркнула кішка, помітивши, що господиня її ігнорує та продовжує знімати куртку, замість того, щоб всю свою увагу приділити тваринці.

— І тобі привіт, Ліл - відповіла Соня й погладила по голові пухнастика попелястого кольору. Дівчина кинула на журнальний столик товстий конверт, який забрала в бюро батька, поставила грітись чайник й сумно зітхнувши, підійшла до мольберта.

Останнім часом Соня не могла малювати. Вона отак годинами стояла біля чистого полотна, чекаючи натхнення, яке ніяк не приходило. "Як буде тупо, провчившись стільки років у художці, вилетіти на останньому курсі" - подумала дівчина. Вона знала, що якщо не здасть роботу вчасно, то її не допустять до іспитів та відрахують. "А я колись мріяла писати картини цілими днями... Тепер, коли в мене є все, що для цього потрібно, я не можу навіть почати". Думки Софії постійно тікали кудись і заважали сконцентруватись на роботі. Її хвилював батько. Останнім часом він дуже сильно здав, ніби постарів років на десять. Соня розуміла, що від того нещастя, яке сталося багато часу тому, він ніколи не зможе повністю оговтатися... Та й вона навряд чи зможе.

— Мяууу — нагадала про себе Ліл, вона спритно застрибнула на підвіконня і пильно подивилася на свою господиню.

— Ти скучила? — дівчина почухала кішку за вушком. Потім окинула поглядом свою студію і зупинилася на конверті з крафтового паперу.

Конверт був не заклеєний, але Соня не знала, чи правильно буде вивчати результати роботи батька. Навряд чи клієнт хотів би щоб хтось сторонній копався у цих паперах. З іншого боку її мучила цікавість. Раніше Михайло часто розповідав їй про справи, які вів. Ще маленькою, вона проводила цілі дні у свого тата в офісі (Софія тоді думала, що допомагає йому вести розслідування) та це були одні з найцікавіших і найтепліших спогадів. Зараз вони бачилися не так часто, хоч і жили в одному місті. Переважно через те, що Соня не знаходила часу на зустрічі, а батько не хотів нав'язуватися.

Дівчина витрусила вміст конверта на диван. Вона відклала складені вчетверо аркуші паперу, на яких нерозбірливим почерком писав нотатки Михайло, її увагу привернули близько десяти фотографій. На всіх світлинах був зображений високий, темноволосий, молодий чоловік із зовнішністю голлівудського актора. Частину знімків було зроблено на вулиці, інші через вітрину якогось кафе, чи ресторану. "Цікаво, хто він?" — промайнуло в голові у Софії. Вона покрутила фотографії в руках, на них не було жодних позначок. Тоді дівчина взяла невеликий конверт смарагдового кольору з гравірованими літерами DE. Конверт вже був розкритий, тому Соня трохи повагавшись, таки дістала з нього аркуш, надрукований на бланку з таким самим логотипом вгорі.