Глава 3. Поза добром та злом 

– Концепція добра з кулаками не витримує жодної критики, вже повірте мені, я знаю, про що кажу!

Мій співрозмовник, а, скоріше, спільник по чарці – Міккі, цей син Адама, якого минулого разу оминули наші з Оленою спільні обійми. Після того, як офіціант втомився бігати за черговою порцією, він просто приніс нам пляшку Гленлівет п'ятнадцятирічної витримки, і ми продовжили диспут вже жвавіше. Тож Міккі, з похмурою рішучістю вже далеко нетверезої людини, спробував заперечити, але заплутався у власних риторичних складових, і розлив у склянки віскі, на два пальці.

 «Так ми розоримо заклад – майнула і відразу чогось злякавшись, втекла думка. – Врешті-решт, розоримо, туди їм і дорога. На весь заклад всього декілька пляшок більш-менш пристойної випивки, нікуди не годиться, позбавлю ліцензії... тьху... благословення... Ось тоді вони у мене подивляться…»

Звичайно, це я не серйозно. За всю історію співіснування добра і зла було всього кілька випадків позбавлення благословення.

– Тобто, по-твоєму, – Міккі таки зібрався з думками, і свіжий ковток віскі йому в цьому, мабуть, допоміг, – добро повинно бути слабким і беззахисним?

Він з викликом дивився на мене.

Я, тим часом, дивилася на екран телефону. Олена писала з інтервалом в п'ять хвилин. Спочатку скаржилася на те, що я перетворила будинок в псарню, а сама злиняла. Потім – висловлювала невдоволення тим, що я не відповідаю. Далі в її повідомленнях з’явилося занепокоєння, і ось тепер, вона вже відверто погрожувала знайти мене.

Я не відповідала.

В принципі, я не мала, чим відповісти. Зазвичай, я не затримуюся довго в одному місці саме з цієї причини – з усіх боків, як метелики на світло, починають збиратися всі зголоднілі. Правда, раніше це все ж були люди...

– Добро, якщо, звичайно, це справжнє добро, а не голлівудська підробка, саме по собі не беззахисне, – я все ж вирішила підтримати бесіду, яка мляво текла ось уже кілька годин. Відтоді, як Міккі, якимось чином, та зі зрозумілих тільки йому причини, розшукав мене в цьому барі. Але ж я спеціально занурилася у свої хмільні самобичування на іншому кінці міста.

– Добру не потрібні кулаки. Кулаки, навіть в їх метафоричному сенсі, це з арсеналу моєї грьобаної сімейки. Мені вони ніколи не були потрібні.

На середині цієї фрази до мене почав доходити рівень мого занурення в алкомедітацію. І я вирішила додати.

– Garçon, une autre bouteille – крикнула я, як вистрілила в «молоко». Але офіціант зрозумів. Тепер перед нами з’явилась бурштинова пляшка Douglas Laing Glen Grant.

– Твій французький огидний – скривився Міккі, – і я, в принципі, здивований тому, що тебе зрозуміли.

– Ще не було випадку, щоб мене не зрозуміли. – я п'яно примружилася на пляшку віскі. Мені було добре, легко і весело. Хотілося пустощів.

– Дивись, – і як доказ своїх слів: – Hast du Tequila? – продовжила я мучити бідного гарсона.

Він з зацькованими очима промимрив щось незрозуміле та пішов.

– Твій німецький – до пари твоєму французькому. Побутовий рівень, не більше. А як же великі Гете, де Віньї, Гюго, Лессінг?

– Ой, відчепися, – мене це навіть потішило – по-твоєму, якщо я – не мої брати, то обов'язково повинна бути нудною? Матом я лаюся всіма мовами, це вже повір.

Міккі звідкись дістав дві сигари та простягнув одну мені. Такий собі шаблон, віскі та сигари. Відвідувачі втекли ще півтори години тому, коли я зажадала пляшку Hennessy, двадцятирічної витримки, а мені намагалися пояснити, що тут такого не водиться, заодно натякаючи на те, що непогано було б показати паспорт, у зв'язку з моїм відвертим малоліттям. Коньяк мені принесли. Але відвідувачі вирішили, що їм тут не місце і пішли. Залишилися ми з Міккі та бідолаха офіціант. Тому дим сигар нікого не засмутить. До речі, а де офіціант?

Офіціант ніс пляшку текіли. Цілком зайва річ у сьогоднішньому застіллі. Чого це він задумав?

– І які плани на закінчення вечора? – Міккі пив приблизна нарівні зі мною, але в якусь мить став тверезішим за мене, я б сказала навіть тверезий, як скельце. – Пропоную затаритися в цьому богоугодному закладі та перебратися до мене. Благо, тут не далеко.

– Нікуди вона з тобою не піде, Інквізиторе, – прошипіла казна-звідки взята Олена, грізно розкинувши руки, які в неясному освітленні бару нагадували кігті, і розкривши рот повний гострих зубів.

– А, новенька Оленка, – Міккі посміхнувся і поліз в кишеню, – не спиться з миром? Упокоїти?

Ситуація та термінологія Міккі перестала мені подобатися. Настав час закруглятися. З'ясовувати, що там в кишені у мого сьогоднішнього товариша по чарці та співрозмовника – бажання ніякого не було. Тому я просто попросила його заткнутися і налити собі ще. І була дуже сильно здивована, коли він відмовився...