Розділ 8

Автомобіль Максима плавно виїхав із парковки ресторану й вливається у вечірній потік машин. Вогні міста відбивалися на лобовому склі, а Дана сиділа поруч, дивлячись у вікно.

Після побачення між ними запала дивна тиша. Не ніякова — радше сповнена того, про що обоє поки що не наважувалися говорити.

— Ти сьогодні якась задумлива, — нарешті промовив Максим, не відриваючи погляду від дороги.

Дана повернулася до нього.

— Напевно, просто не очікувала, що мені сподобається цей вечір.

На губах чоловіка з’явилася ледь помітна усмішка.

— А я очікував.

Дана тихо засміялася й знову повернулася до вікна.

Вони навіть не помітили чорного джипа, який спостерігав за ними протягом усього вечора. Усередині сиділи двоє чоловіків.

— Вони їдуть разом, — промовив один із них, стежачи за автомобілем Максима.

— Продовжуємо стеження. Головне — не наближатися, — відповів другий.

Це були люди батька Дани. Після історії з Владом він доручив їм стежити за донькою. І тепер уперше вони отримали інформацію, яка могла його зацікавити.

Максим і Дана навіть не підозрювали, що за ними стежать.

За деякий час автомобіль зупинився біля будинку Дани. Максим повернувся до неї.

— Дякую за вечір, — сказала вона, дивлячись на чоловіка.

— Я б повторив, — усміхнувся Максим, нахиляючись ближче до Дани.

— Побачимо, — відповіла дівчина, усміхнувшись у відповідь.

Вони сиділи зовсім близько одне до одного й просто дивилися одне одному в очі.

Дана відчинила дверцята, але перед тим, як вийти, затрималася.

— На добраніч, Максиме, — тихо промовила вона.

— На добраніч, Дано, — відповів Макс, не відводячи погляду від її губ.

Вона вийшла з автомобіля й зникла за дверима під’їзду. Максим дочекався, поки у вікнах її квартири спалахне світло, а тоді поїхав.

Чорний автомобіль зупинився трохи далі. Один із чоловіків дістав телефон і набрав номер.

— Вони роз’їхалися. Дівчина вдома. Максим поїхав.

— Прийняв, — відповів батько Дани й завершив виклик.

Дана піднялася ліфтом на свій поверх. Вставивши ключ у замок, вона відчинила двері квартири.

— Ти?! — перелякано вигукнула дівчина.

— Не очікувала? — промовив чоловік, підводячись із дивана.

Вона завмерла на порозі.

У вітальні стояв Влад. Він був без куртки, зі схрещеними на грудях руками. На столі лежав його телефон. Судячи з усього, він чекав на неї вже давно.

Дана повільно зачинила двері.

— Що ти тут робиш? — запитала вона.

— Нарешті, — усміхнувся Влад.

— Як ти сюди потрапив? — не вгавала дівчина.

— Ти досі маєш звичку залишати ключ там, де його легко знайти, — відповів чоловік, підходячи ближче.

Дана зблідла.

— Ти не мав права приходити сюди.

— А ти не мала права зникати з мого життя й удавати, ніби між нами нічого не було! — гаркнув він.

— Між нами все закінчилося, — тремтячим голосом промовила Дана.

Влад поправив пасмо її волосся, що вибилося з зачіски, відчуваючи, як вона тремтить від страху.

— Ні. Це ти вирішила, що все закінчилося, — прошепотів він їй на вухо.

— Влад, іди геть! — Дана відштовхнула чоловіка й пройшла далі до кімнати.

Влад голосно розсміявся.

— А ти стала зухвалою. Я прийшов поговорити, — відповів він, сідаючи на диван.

— Мені нема про що з тобою говорити, — упевнено промовила дівчина.

— А мені є про що, — сказав Влад, закинувши ногу на ногу. — Я знаю, що ти зустрічалася з Громовим.

Дана насупилася.

— Хто тобі сказав?

— Неважливо, — усміхнувся чоловік.

— Ти стежив за мною? — стривожилася Дана.

— Яка різниця? — Влад подивився на неї.

— Величезна!

— Ти справді думаєш, що можеш просто почати нове життя з ним? — продовжив він.

— Це тебе не стосується! — вигукнула дівчина.

— Помиляєшся.

Він узяв зі столу телефон і показав їй фотографію, зроблену біля ресторану.

На знімку були Дана й Максим.

Дівчина відчула, як усе всередині похололо.

— Ти стежив за нами…

— Не хвилюйся, це було ненавмисно. Я просто був там, — сказав Влад, ховаючи телефон до кишені.

— Забирайся! — закричала Дана.

— Повернися до мене, Дано, — промовив Влад, різко підводячись із дивана.

Вона подивилася на нього з недовірою.

— Ти серйозно?

— Більш ніж, — відповів він, підходячи ближче.

— Після всього, що сталося, ти ще просиш мене повернутися до тебе? Ти збожеволів! — вигукнула Дана, відступаючи від чоловіка.

— Я можу все виправити, — не вгамовувався Влад.

— Ні, Влад. Уже надто пізно щось виправляти, — спокійно відповіла Дана, дивлячись йому просто в очі.

— Ти думаєш, що дуже потрібна Максу? Він пограється з тобою, а потім викине, наче непотрібну іграшку, — глузливо промовив Влад.

Дана завмерла.

— Що ти маєш на увазі?

Влад кілька секунд мовчав, ніби вирішуючи, чи варто продовжувати. Потім його погляд став серйозним.

— Я ніколи тобі про це не розповідав, але ми з Максом колись були друзями, — почав Влад. — До певного моменту. У мене була дівчина. Її звали Ольга. Ми були разом кілька років. Я справді її кохав. Настільки, наскільки взагалі здатна кохати така людина, як я.

— Навіщо ти мені все це розповідаєш? — насупилася Дана.

— Вона познайомилася з Максимом, — сказав Влад, дивлячись на дівчину.

— З Максимом? — Дана завмерла.

— Так. Спочатку вони просто спілкувалися. Потім я почав помічати, що вона дедалі частіше згадує про нього. А одного дня вона просто сказала, що йде від мене.

— До нього? — запитала Дана.

Влад кивнув.

Дана відчула неприємний холод усередині.

— І що сталося потім?

Влад відвів погляд.

— Я намагався її повернути. Телефонував, приїжджав, благав поговорити. Але вона обрала його.

— А Максим?

— Максим знав, що вона моя дівчина. Він часто так робив. Щойно мені хтось починав подобатися, як Макс одразу з’являвся поруч.