Розділ 5

Ранок зустрів Дану незвичною тишею. Вона повільно розплющила очі й кілька секунд просто дивилася на стелю. Голова була важкою, тіло неприємно нило. Дана насупилася. Спогади почали повертатися один за одним.

Влад. Його кулаки. Страх. А потім Максим. Його стурбований погляд. Його голос. Ранок, коли він не хотів відпускати її додому. А далі — водій, який на прохання Максима відвіз Дану додому.

— Я вдома, — замирено промовила вона.

Дана повільно сіла на край ліжка й обережно провела рукою по обличчю. У кімнаті було незвично тихо. Важко зітхнувши, вона підвелася з ліжка.

Підійшовши до дзеркала, Дана подивилася на своє відображення. Сліди побоїв нікуди не зникли. Вона обережно торкнулася пальцями розбитої губи й скривилася від болю.

— Усе це якийсь кошмар, — тихо промовила дівчина.

У цей момент телефон на тумбочці завібрував.

Дана завмерла.

Максим.

Серце чомусь забилося трохи швидше. Кілька секунд вона дивилася на його ім’я, не наважуючись узяти телефон до рук. Потім повільно потягнулася до нього й відкрила повідомлення.

«Як ти почуваєшся сьогодні?»

Дана перечитала його двічі. Пальці зависли над клавіатурою. Вона не знала, що відповісти. За мить усе ж написала відповідь і відклала телефон убік.

Максим сидів у машині, відкинувшись на спинку сидіння, і знову прокручував у голові події минулої ночі.

Дана. Її розбита губа. Тріщина в ребрах. Її перелякані очі, які він ніколи не забуде.

Він стискав у руці телефон, очікуючи на відповідь дівчини.

Минуло хвилину. Потім ще одну.

Максим усміхнувся самому собі.

— Вона просто не хоче відповідати.

Телефон завібрував. Він миттєво взяв його до рук.

«Я вдома».

Усього два слова.

Максим відчув, як напруження, яке весь цей час стискало груди, трохи відпустило.

Вона вдома. Значить, із нею все добре.

Але разом із полегшенням з’явилося інше почуття — дивне й незвичне. Йому хотілося запитати, як вона насправді. Чи болить у неї щось. Чи їла вона. Що робитиме сьогодні. Чи потрібна їй якась допомога.

Але він зупинив себе.

Ні. Він і так занадто сильно втрутився в її життя за останню добу.

Максим набрав відповідь, але кілька секунд дивився на неї, перш ніж відправити.

«Добре, відпочивай. Якщо щось знадобиться — телефонуй».

Він натиснув «відправити» й відклав телефон.

Лише тепер чоловік зрозумів, що вперше за довгий час його справді хвилювало не те, що станеться з ним, а те, що буде з нею.

Завівши машину, він рушив у бік свого офісу.

Дана ще кілька хвилин стояла перед дзеркалом, намагаючись привести себе до ладу. Вона вдягла світлу блузку та строгі брюки, зібрала волосся у хвіст і нанесла трохи тонального крему, намагаючись приховати сліди побоїв.

Повністю сховати розбиту губу не вдалося.

Дана важко зітхнула й знову подивилася на себе в дзеркало.

— Тільки б тато нічого не помітив…

Викликавши таксі, вона вийшла з дому й сіла в автомобіль.

Через деякий час машина зупинилася біля величезної офісної будівлі.

Це була будівельна компанія її батька — одна з найбільших у місті.

Дана зайшла всередину й попрямувала просто до кабінету батька. Секретарка лише встигла підвестися з-за столу.

— Дано Вікторівно? Ваш батько зараз зайнятий.

— Я знаю. Він усе одно мене прийме.

Вона постукала й, не дочекавшись відповіді, увійшла.

Батько сидів за великим робочим столом, переглядаючи документи.

— Тату, привіт, — сказала Дана, сідаючи навпроти.

Він підняв очі й усміхнувся.

— Дана? Не очікував побачити тебе сьогодні. Ти ж мала бути вихідна.

Дана влаштувалася в компанії батька одразу після закінчення університету, працюючи архітектором.

Дівчина підійшла ближче. Але усмішка батька майже одразу зникла.

Він уважно подивився на її обличчя. На розбиту губу. На ледь помітний синець, який вона намагалася приховати.

— Що з тобою? — занепокоєно запитав батько, встаючи зі свого місця.

— Нічого серйозного, — Дана відвела погляд.

— Дана… — у його голосі з’явилося напруження. — Хто це зробив?

Кілька секунд дівчина мовчала.

— Тату, я не хочу зараз про це говорити, — ухилилася від відповіді Дана.

— Це Влад? — не вгамовувався батько.

Дівчина нічого не відповіла.

Але цього виявилося достатньо.

Батько стиснув щелепу й відвернувся до вікна.

Останні кілька днів він саме займався новим тендером, у якому Влад намагався отримати великий будівельний контракт.

Чоловік повернувся до столу.

— Значить, ти через це прийшла?

— Ні. Я просто хотіла тебе побачити, — сумно усміхнулася Дана.

Він ще раз подивився на неї.

— Їдь додому. Машина чекатиме на тебе внизу. Не потрібно, щоб тебе бачили в такому вигляді.

Батько підійшов до доньки, обійняв її й поцілував у чоло.

Дана обійняла його у відповідь і вийшла з кабінету.

Чоловік вирішив зателефонувати людині, з якою його вже давно пов’язували ділові стосунки.

Він узяв телефон і набрав номер.

Кілька гудків.

Нарешті на іншому кінці відповіли.

— Максим? Це я.

— Слухаю, Вікторе Сергійовичу, — відповів Максим.

— Нам потрібно поговорити щодо тендера Влада, — повідомив чоловік.

— Зрозумів. Скоро буду у вас.

Максим уже збирався їхати до офісу батька Дани.

— Думаю, ми можемо зробити так, щоб він не отримав цей тендер, — діловим тоном продовжив Віктор Сергійович.

— Я їду, — коротко промовив Максим і скинув виклик.