Розділ 23

Яна                                                                                              

                                                                                                     
 Нас привели до шикарної комфортабельної палати з телевізором на стіні, холодильником у кутку та іншими зручностями. Крім лікарняного ліжка, в якого була кнопка виклику медперсоналу, стояв зручний на вигляд новенький диван.                                                      

 — Будеш на ньому спати, — пошепки констатувала так, щоб тільки мажор почув. — Тільки ризикни до мене приповзти.                                                                                  

 — Мені нічого не страшно, — усміхнувся гад. — Тут лікарня. Якщо що, одразу і першу допомогу нададуть і гіпс накладуть.                                                                           

 — Денису подзвони, — огризнулася, забираючи з рук медсестри лікарняний одяг.                                                  

 У палаті була ванна кімната, де я змогла переодягнутися в милу чистеньку піжамку і одягнути одноразові тапочки.                                                                  

 Коли вийшла, медсестра готувала крапельницю, а мажор задумливо тримав у руці телефон.                        

 — Він хоче приїхати.                                                                 

 — Хто? — здивовано подивилась на нього, відчуваючи слабкість і тремтіння в ногах.                                                

 — Лягайте, — сказала медсестра, відкинувши ковдру. — Влаштовуйтесь зручніше. Ось цим пультом можна регулювати висоту та положення спинки.                      

 — Денис. Він хоче приїхати сюди, — пояснив Шведа, невдоволено скривившись. — Зателефонуй йому, скажи, що не можна. Це приватна клініка, татові одразу повідомлять.                                                                               

 — З тобою стільки проблем, — важко зітхнула, опускаючись на подушку.                                                       

 — Закатайте рукав, — попросила медсестра, укладаючи під руку фіксуючу подушечку з поглибленням.                                                                           

 — Подай мій телефон, він у сумці, — попросила Макса і трохи скривилася, коли голка проткнула шкіру.              

 Медсестра налаштувала крапельницю і, побажавши гарного відпочинку, вийшла, кинувши зацікавлений погляд на зайнятого справою Шведу.                                 

 Навколо нього завжди вилися дівчата. Але наскільки пам'ятаю, жодна не затримувалася поруч з ним надовго.                                                                                       

 — На ось, — мажор простяг телефон, присунув стілець і сів поруч. — Постарайся його переконати не приїжджати, а я зганяю в  цілодобовий магазин.             

 — Навіщо? — Не зрозуміла я, набираючи Дениса.           

 Шведа усміхнувся, простяг руку і прибрав пасмо волосся з мого чола.                                                               

 — Ти сама казала, що не маєш засобів особистої гігієни.                                                                                           

 — Не будь надто дбайливим. Бісиш, — демонстративно скривилася, приховуючи за сарказмом справжні почуття.                                                                                        

 — Та гаразд, тобі ж приємно, — іронічно посміхнувся гад, попавши в точку, і підвівся.                                           

 Утрубці пролунало "так".                                                        

 — Привіт, — усміхнулася мимоволі.                                   

 — Яна, я вже викликав таксі, — рішуче промовив Денис.                                                                                            

 — Не варто, — м'яко промовила у відповідь. — Зі мною все в порядку. Просто вирішили прокапати, щоб я швидше на ноги стала перед змаганнями. Завтра вже буду вдома. Якщо приїдеш, всі наші старання будуть марними. У суботу якийсь прийом у мера і все, після нього я вільна.                                                                           

 Денис мовчав. Я кашлянула і сказала:                             

 — Сходимо кудись, влаштуємо романтичний вечір…    

 — У нас уже був романтичний вечір, — озвався хлопець уїдливо, натякаючи на день нашої річниці, який Шведа зіпсував. — Ти впевнена, що мені не варто приїжджати?                                                                                

 — Не хвилюйся, якщо що, я тобі подзвоню.  Побачимося завтра.                                                                

 — Ага… — невдоволено буркнув він і скинув виклик.     

 Зітхнула і, перевівши погляд, побачила мажора, що завмер у дверях.                                                                       

 — І чого встав? Ти ж кудись збирався.                               

 — Та так, — усміхнувся, відштовхуючись від одвірка. — Постарайся поспати, я швидко.                                            

 — Йди вже, — відмахнулась, ховаючи усмішку. Шведа такий смішний, коли турбується про мене. Смішний та милий...                                                                                        

 Скривилася і відкрила на телефоні електронну книжку, щоправда відключилася вже за хвилину. Останні сили пішли на тренування.                                                               

 Прокинулася посеред ночі, коли крапельницю вже зняли. Озирнулась на всі боки і, помітивши мажора, що згорнувся калачиком на дивані, звісила ноги з ліжка. Взяла покривало, ще одну подушку і попрямувала до нього.                                                                                            

 Вдихнула та підклала під голову хлопця подушку, а потім уже накрила.