Розділ 17

Яна                                                                                                 

 Сунулася за телефоном, але Шведа хлопнув мене по плечу.                                                                                          

 — Не відволікайтеся, золотко, екскурсію пропустиш, — усміхнувся і показав пальцем у кінець коридору. —Ванна та туалет. Запам'ятала? Там, — розвернув мене в інший бік, — балкон. З нього відкривається неймовірний вид на річку. А це наша кімната, — опустив білу ручку і відчинив двері.                                   

 Приміщення невелике, мансарда, широке ліжко, шафа, стіл та стілець. Що ж, непогано.                                           

 — Внизу їдальня та кінотеатр.                                               

 — Кінотеатр?  — вигукнула здивовано.                              

 — Так, — усміхнувся Шведа. — Тут немає ні кабельного, ні супутникового телебачення, ми ж у лісі.                        

 Я захвилювалася і дістала телефон із кишені спортивних штанів.                                                                  

 — Здаємо, — у дверях з'явився мер із коробкою в руках. — Жодних гаджетів на час відпочинку.                 

 — А-а... — розгублено простягла, не бажаючи так просто розлучатися з телефоном.                                     

 — Зв'язок все одно не ловить, — хмикнув Шведа-молодший, простягаючи свій.                                              

 Зітхнула і здала пристрій.                                                     

 — Якщо вже провели екскурсію по будинку, то підніміть свої речі, розкладіть, прийміть душ і спускайтеся готувати вечерю, — не терплячи заперечень, наказав мер і поважно вийшов.                

 Кинула на Макса вбивчий погляд, але він лише засміявся і вийшов.                                                                 

 — Я принесу наші речі, — крикнув біля сходів.                

 Незадоволено скривилася і вийшла на балкон. Над річкою розкинувся рожевий захід сонця, вода блищала в променях сонця. Внизу, на подвір'ї, мер розводив вугілля у грилі. Мабуть, буде щось готувати.                    

 Незважаючи на страшну втому у всьому тілі, я відчувала ентузіазм. Навіть зі своїми батьками давно нікуди не виходила, а тут такий подарунок на кінець навчального року.                                                                  

 — Любуєшся грубою чоловічою силою? — поряд став Шведа-молодший, тримаючи обидва наші рюкзаки.   

 — Заходом сонця, — усміхнулася, забираючи свій. Закинула його на плече і вирушила до кімнати. Макс пішов слідом. Проходячи коридором, я помітила ще одні двері.                                                                               

 — Кімната твого батька?                                                     

 — Ні, гостьова, — пояснив мажор.                                      

 — А чому я не можу спати в ній? — Запитала очевидне. 

 — Тому, — відповів він і клацнув по носі. Ось… паразит. — Бондар, ну, ми ж пара. Які окремі кімнати? Чи ти до весілля ні-ні? — примружився хитро і усміхнувся.          

 — Ну ти й гад, — процідила і кинула рюкзак на стілець. — Я перша в душ.                                                                      

 — Я думав, разом підемо, — уїдливо озвався Макс, роздягаючись. Стягнув вітровку, футболку і взявся за резинку штанів.                                                                       

 — Ти нормальний?! Я взагалі-то тут, — кинула в нього маленьку декоративну подушку, обурено, впершись у боки.                                                                                            

 — І що? — флегматично підняв брову, і все ж таки стягнув штани.                                                                        

 Закрила очі долонею, важко видихаючи.                      

 — Блін… ти дістав роздягатися! Ексгібіціоніст!              

 — Взагалі-то ні, я ж у трусах, — усміхнувся гад, і витягнувши з рюкзака рушник, пішов першим у душ.   

 Безсило заскрипіла зубами і вирішила хоча б зняти брудний одяг. На ліжко в ньому сісти не можу. Добре, що взяла із собою халат. А ці речі виперу, до ранку на балконі мають висохнути. Якщо дощ не йтиме.            

 Зняла футболку і тут…                                                           

 — О, я забув шампунь і… пасту… — хрипло закінчив Макс.                                                                                         

 — Ти дебіл?! — закричала, прикриваючи груди руками. — Вийди вже!                                                                             

 — Навіщо? — хмикнув гад, притуляючись до одвірка і ковзаючи по мені неквапливим поглядом. — Завжди знав, що фігурка у тебе апетитна.                                     

 — Вийди… — процідила загрозливо, дратуючись.           

 — Тут замок є, — глузливо промовив він, вказавши на двері. — Ну, про всяк випадок, — схопив свої речі і вискочив, не давши мені прибити його.                           

 Мені треба випити. Точно. Тоді відразу стане на все пофіг. Чудово.                                                                           

 Сіла на край ліжка і озирнулася. Добре, що хоч би книгу взяла з собою.                                                                

 Денис, мабуть, дзвонив, а тут цей зв'язок... І повернемося ми лише завтра ввечері.                               

 Відкинулася на спину, закинувши руки за голову і дозволила собі розслабитись. Тіло ніби з полегшенням зітхнуло.                                                                                        

 — Спиш? — наді мною нависла нахабна морда Шведи. З його відрослого волосся на мене капала вода.           

 — Ну ти й… — стримала мати, витираючи краплі з обличчя і різко сіла, мажор ледве встиг відскочити. Так би точно ніс йому розбила.