Розділ 6

Яна                                                                                                 

 — Відвези мене до магазину, — сказала, коли ми нарешті виїхали з території особняка.                               

 — Хочеш купити подарунок для Дена? — поцікавився Шведа, дивлячись на дорогу та пропускаючи інші машини, щоби виїхати на трасу.                                         

 — Подарунок? — нахмурилась і тут же тихо застогнала, стікаючи по сидінню.— Блін.                                                 

 — Тільки не кажи, що забула? — глузливо простяг цей гад, виїжджаючи і вливаючись у загальний потік машин. — Рік стосунків. Як ти могла? Він, мабуть, приготував щось особливе, — додав загадково і підморгнув.                                                                            

 Підозріло примружилась, гадаючи, як багато знає Шведа.                                                                                      

 — Правда? — Зітхнула і відкинула голову на підголівник. — Тоді давай у "комп'ютерний світ", куплю йому нову ігрову приставку, бо його стара вже погано працює.                                                                                     

 — Чудовий подарунок, — хмикнув Шведа, зосереджено дивлячись на дорогу. — Але спершу заїдемо в одне місце.                                                                                      

 — Куди? — Здивувалася я. Мажор лише похитав головою.                                                                               

 Але коли ми зупинилися біля невеликого китайського ресторанчика, я здогадалася.                                            

 — Вирішив підкупити мене їжею?                                     

 — Відплатити нормальною вечерею, — хмикнув він, відчиняючи для мене двері.                                              

 Я перевірила телефон, але повідомлень від Дениса не було і я спокійно вийшла.                                                 

 — Тільки давай швидко, мені ще за їжею треба.      

 — О, ми вже будемо робити спільні покупки? — глузливо промовив цей блазень, відчиняючи мені двері закладу. — А потім що? Запропонуєш мені подивитися з тобою фільм? Чи вибрати нові меблі?   

 — Твій сарказм недоречний, — відповіла флегматично, проходячи до зали. — Після зустрічі з твоїм батьком у мене стрес, хіба ти не мусиш це компенсувати?     

 — Ну… ми ще не знаємо його реакцію, — задумливо озвався мажор, обираючи столик, за який нам сісти. — Може, ти йому сподобалась?                                             

 — Дуже смішно, — хмикнула, закочуючи очі. — Це неможливо. Якщо чесно... мені трохи соромно. І бісить, що ти втягнув мене в цю ситуацію. Бовдур, — вигукнула і шумно втягла повітря.                                                           

 — Та гаразд, — відмахнувся Шведа. — Ти поводилася природно, — і пішов у кінець зали до широкого неонового акваріума.                                                           

 Усміхнулася і попрямувала слідом, розглядаючи інтер'єр ресторану і зауважуючи, що мені тут подобається. Давно нікуди не вибиралася.                    

 Нам принесли меню та запропонували скористатися кнопкою виклику офіціанта, коли будемо готові зробити замовлення. Розкрила меню і тихо свиснула. Фотографії страв крупним планом викликали апетит. 

 — Знав, що тобі сподобається, — самовдоволено посміхнувся Шведа. — Не хочеш спробувати качечку по-пекінськи? Чи тушковану свинину із харусами? Китайці люблять страви зі свинини, але є ще біла риба на пару, баранина, курка. Хочеш?                                         

 — Дай подивитися, — відмахнулась я, ковтаючи. — Все так смачно виглядає і за описом теж нічого.                  

 — Тушені кишки під коричневим соусом теж апетитні? — Іронічно простяг цей гад.                                                 

 — Можеш не намагатися, — відмахнулась я. — Я настільки голодна, що тобі ніяк не вдасться спортити мій апетит. Я буду смажений рис із морепродуктами. Янчжоу Чао фа. Ось.                                                              

 — А пити? Хочеш замовимо ягідний чай, ти ж любиш… — не дивлячись на мене, сказав мажор, змусивши здивовано витріщитися.                                                 

 — Іноді ти мене лякаєш, — хмикнула і потяглася за чайною карткою. — Сталкериш?                                       

 — Ага, на дозвіллі, — обізвався Шведа і підвів на мене погляд. — Ми цілий рік обідали разом у студентській кафешці, я просто спостережливий. Це нескладно, можеш спробувати.                                                               

 — Я не цікавлюся людьми просто так, — похитала головою і задумливо дивилася на фотографії чайничків. — Хочу спробувати обліпиховий із апельсином.                                                                             

 — Як скажеш, моя наречена, — глузливо простягнув він і натиснув кнопку виклику.                                                  

 Страва виявилася чудовою, як і чай — кислувато-солодкий, але неймовірно ароматний і смачний. І головне, присутність цього мажора мене не напружувала.                                                                          

 Поївши, ми повернулися в машину і вирушили в магазин за подарунком для мого хлопця. Завтра рівно рік. Як я могла забути... Ніколи не була уважна до подібних дат, але знала, що Денис точно чекатиме цього дня. Він любить всякі романтичні штучки.     

 Вибирати ігрову довго не довелося. На супер круту мені все одно не вистачить. Взяла ту, що красивіше і надійніше.                                                                                 

 — Я можу додати, — люб'язно запропонував мажор, за що отримав від мене тичок ліктем убік.                    

 — Навіть не думай, — застерегла погрозливо. — Це мій хлопець, а не твій. Досить до нього підкочувати.