Пролог

Макс                                                                                             

 — Мене дістав твій розгульний спосіб життя! Твоє байдуже ставлення до всього, що маєш! — кричав батько, здригаючись від злості, чого з ним давно не траплялося.                                                                                

 Я хмикнув і перевів погляд у вікно. У дворі території, що охороняється, цвіли дерева. Кінець семестру, іспити. Незабаром літо, а потім останній рік в універі. Захист диплому…                                                                      

 — Здається договір був таким: поки вчуся, все нормально. А я навчаюсь, що від мене ще потрібно?    

 — На юридичному?! — остаточно закипів батько, трясучи в повітрі могутньою рукою, на зап'ясті якої поблискував годинник Rolex. — Для тебе відчинено двері найпрестижніших навчальних закладів світу, йолоп! Я відправлю тебе до Гарварду, візьмися вже за розум, якщо він є. Вечірки, клуби, твої витівки мені вже надоїли.                                                                                        

 Я зачесав волосся рукою і зітхнув.                                       

 — Думаєш, якщо пошлеш мене до Америки, від цього щось зміниться? Тут я під твоїм суворим контролем, а там нікого поряд не буде. Та й клуби в Сполучених Штатах кращі,— додав і криво посміхнувся, чим ще більше розізлив батька. Я або мазохіст або просто ідіот.                                                                                             

 — Приставлю охорону, — крізь зуби процідив батько й опустився в крісло. Взяв ручку і постукав нею об стіл із білого дуба. — Ти навіщо дочку Максима Петровича назвав інстаграмною соскою? Зовсім мозок від твоїх сигарет висох?                                                                           

 Я усміхнувся, згадуючи побачення з дочкою депутата якогось там району.                                                                 

 — Ти її бачив? Повністю штучний продукт. Груди — силікон, губи – ботокс, ніс перероблений, вії — наклеєні. Навіть колір очей несправжній, бо носить кольорові лінзи. Ну?                                                                                      

 Батько приречено відкинув ручку і підпер голову кулаком.                                                                                       

 — Тоді одружись або я тебе всього позбавлю. Дістав! Тільки гроші в унітаз спускаєш! Підеш самостійно заробляти зі своїм юридичним.                                            

 — Ми так не домовлялись, — я скептично скинув брову. — Зрештою, я планував обійняти посаду генерального директора в твоїй компанії. Як тільки закінчу універ, закінчу і «розгульний спосіб життя», — і  виділив лапки пальцями.                                                       

 — Одружуйся, бовдуре! — Огризнувся батько.— Думаєш, повірю тобі на слово? Доведи, що можеш бути серйозним, що не станеш після випуску продовжувати... байдикувати.                                                

 Мені здалося, що батько хотів сказати щось дуже нецензурне, але в останній момент стримався.  

 — У середу... — спокійніше сказав він, — з Франції повертається дочка мого друга.  Зразкова дівчинка, красуня, розумниця. Зустрінеш її в аеропорту, відвезеш додому і запросиш на побачення.                                       

 Я усміхнувся.                                                                        

 — Серйозно? Та вона вирішить, що я її власний водій. 

 — Це не обговорюється, — жорстко відрізав батько. — Я вже про все домовився. Зустрінеш, справиш на неї хороше враження, як вмієш, і в кінцевому рахунку одружишся з нею. Ви обидва із заможних сімей, одного статусу…                                                                                     

 — Це неможливо, — загальмовано промовив я, відчуваючи, як серце заходить у шаленому ритмі. Відчуття, що на шиї затягується петля, яка заважає вільно дихати. Ні! Ні! Ні! Я не можу так просто попрощатися зі своєю свободою. Треба терміново щось придумати.                                                                    

 — Чому? — насупився батько.                                              

Мені ледве вдавалося втримати покерфейс. Ззовні я, як завжди, здавався абсолютно байдужим та холодним, але всередині мене кипіло.                             

 — Я вже маю дівчину, — перше, що спало на думку.

 — Що? — густі брови батька злетіли вгору. — Та як таке може бути?                                                                                

 — Вона з факультету економіки та менеджменту, навчається за програмою двох дипломів, але не з багатої сім'ї. Ми тримали стосунки в таємниці, бо ти був би проти. Але я планую одружитися з нею, коли ми закінчимо універ, — я швидко вимовив і схилив голову набік, чекаючи реакції.                                                             

 — За програмою двох дипломів?  — недовірливо спитав батько.                                                                      

 Я усміхнувся і скуйовдив волосся, радіючи, що мені вдалося заволодіти увагою батька.

 — Це означає, що Яна отримає два дипломи.  Наш та диплом Європейського університету, а також проходитиме практику за кордоном. Ми думали, що переїдемо разом.                                                                   

 — Ти кажеш вона зі звичайної родини? — Батько задумався. — Запроси дівчину в суботу на вечерю.  Якщо вона мені сподобається, я дам дозвіл на ваші стосунки.                                                                                   

 — Взагалі-то мені не потрібен твій дозвіл. Я не збираюся з нею розлучатися, якщо ти будеш проти наших стосунків, — сказав я, відчуваючи, що батько заковтнув приманку.                                                     

 — Це ми ще подивимося, — похмуро озвався він. — У суботу, о п'ятій вечора.