Глава 26. Вечеря

Леді Фланелія, переможно задерши голову, увійшла до Ліндіного будинку – свіжа, мов ранкова троянда і небезпечна, мов підступна крига. Лінда витерла дошку, а потім написала: «Якщо всі гості наїлися та напилися, то покиньте мій будинок. У мене обмаль часу. Я не хочу теревенити у такий спосіб із вами. Повно справ, тому – go home».

– А що значить ото останнє? – король поступився місцем леді Фланелії, яка безцеремонно всілася за стіл і навіть бровою не повела.

Лорд Ітніс скривився, наче побачив дохлу мишу. Аркадільйон наїжачив антенки.

«Йдіть додому», – дописала на дошці Лінда і демонстративно почала займатися своїми стравами. Вона витягла всі чашки, які були на кухні.

– Здається ми тут зайві, – лорд Ітніс потягнув до виходу короля. – Дякуємо за частування, пані Ліндо.

Лінда кивнула. Настрій було остаточно зіпсовано.

– Коханий, почекай мене надворі, – герцогиня всміхнулася Родгару, а той всміхнувся у відповідь.

Магда осінила себе знаком Портентуса і вийшла геть. Родгар пішов слідом за лордом Ітнісом, Лінда тільки проводила його поглядом. Ну як проводила… якби можна було б метати поглядом холодну зброю, то в королівську спину спочатку полетів би клинок, потім – спис, а після цього – алебарда.

– Душечко, – почала солодким голосом леді Фланелія, звертаючись до Лінди. – Я тут подумала і вирішила запропонувати тобі те, що не запропонує ніхто. Я можу за невеличку плату здати тобі в оренду таверну.

– Тобто, спочатку випхала звідти Ліндереллу, відібрала таверну, а тепер приперлася з пропозиціями? – замість Лінди відповів Аркадільйон.

– Ти теж можеш повернутися зі своїм джаз-міль-бендом і продовжувати співати, розважаючи відвідувачів, – всміхнулася герцогиня.

– Це крінж року! – розсміявся фамільяр.

А Лінда написала на дошці: «Після всього того, що ви накоїли, ви маєте нахабство приходити у мій дім?! Ви всілися без запрошення за стіл, ще й пропонуєте те, на що я ніколи не піду! Ви пробили дно, герцогине!»

– Яке ще дно? – леді Фланелія чомусь подивилася собі під ноги. – Гм, дивне у вас почуття гумору.

– Забирайся! – грізно направив на неї свої антенки Аркадільйон. – Тут тобі не раді!

– Що ж, я думала, що ти розумніша… Тоді я докладу зусиль, щоб ти ніколи не могла готувати! Присягаюся! У тебе ніколи не буде ані таверни, ані шинка! Мені довіряє король Вітольдус! А зараз він – влада королівства.

Аркадільйон розізлився. А Лінда спокійно написала: «І що ти зробиш? Сама готувати навчишся?»

– Ах ти ж нещасна кухарка! – герцогиня зіскочила зі стільця, той з грюкотом впав. – Ти думаєш, що тобі вдасться врятувати королівство?! Ти нікчема! Така сама, як і фаворитка – леді Аврора! Пишете свої бездарні романчики, а королівство тане на очах! Вважаєш, я не знаю, що у тебе на думці?! Ти мрієш окрутити Його Величність і вийти за нього заміж! Не вийде!

Лінда покрутила в руках важку сковорідку. А на голос герцогині прискакали пусліки. Пуслік гарчав, а Пуслінька вишкірялася, підібгавши лапку.

– Звідки тут взялися ці потвори?! – звискнула герцогиня, згадавши, як пусліки вчинили з леді Альбертою та леді Авророю.

– Ти сама найгидкіша потвора у світі! – викрикнув Аркадільйон. – Ти – чудовисько! Геть звідси!

– Ти що про себе надумав! Експерт з питань моди! Жирна потворна міль! І твоє місце у лавандовому кублі! Щоб ти здох! – з цими словами вона вхопила Аркадільйона й затиснула у кулаці з такою силою, що Аркадільйон тільки заволав та знепритомнів. Втім кулак дуже швидко розтиснувся, бо пуслік вчепився у литку герцогині, а Лінда замахнулася на неї сковорідкою. Зупинив її пан Бохмель:

– Не здумай! Вона тебе у буцегарню посадить!

На ґвалт до кухні забігла Магда, а за нею і король з лордом Ітнісом, які роздивлялися задній двір, а саме – грядку з лазуровими огірками.

Герцогиня брикнула ногою так, що стілець відлетів, а пусліка упіймав король. Якби не він, то нещасна тваринка б покалічилася.

– Родгаре! Коханий! – леді Фланелія натурально розплакалася. – Відвези мене до цілителя. Бо я помираю!.. – і вона ледь не впала на пусліка, розігруючи непритомність. Добре, що Пуслік вмів скакати й зіскочив на підлогу, підбігаючи до Пусліньки. До будинку увірвалася охорона.

– Все гаразд, – запевнив лорд Ітніс. – Ну, майже.

Королівська охорона навіть не поворухнулася і продовжила стовбичити у проході між коридором і кухнею.

Лінда ж кинулася до Аркадільйона, який нерухомо лежав на стільниці зі зламаними крильцями й заплющеними оченятами. Лінда засичала від безсилля, вхопивши крейду, великими літерами написала на дошці: «ГЕТЬ ЗВІДСИ!!!» Потім підскочила до короля і хіба що не вхопила за рукав, щоб потягти його до виходу.

– Пробачте, я завдав вам багато клопоту, – пробурмотів король. – Ітнісе, допоможи мені.

Він з леді Фланелією на руках у супроводі охорони вийшов з будинку Лінди. Магда щиро обійняла Лінду.

– Ти така смілива!

«Ні, – Лінда плакала і писала у блокноті, – це шок. Я не вмію бути такою. Це все… Не знаю як це назвати, але я так розлютилася, коли ця нахаба схопила Аркадільйона. Ой, молько мій!»