Глава 25. Подарунок

Зранку Лінда віддала зошит із сімейними рецептами Магді, а зверху поклала записку: «Пані Магдо, я довіряю вам. Виберіть ті, які вам здаються найкращими для нашої нового джаз-кафе. До речі, там є складені меню, у вас це називають перелічками. Можете взяти будь-яке. Так, ви втратили таверну, але поки у нас немає можливості відкрити нову. Тому пропоную форму кафе. Це та сама таверна, тільки без готелю. Готелем називають будову, в якій оселяються відвідувачі чи гості столиці. Поки що на них розраховувати не варто. А я наразі займусь тим, про що ви всі мрієте. Не обіцяю, що це в мене вийде, але я буду докладати не абияких зусиль, щоб врятувати цей світ. Скажу чесно – він мені подобається. І хоч деякі мрії розлетілися солоними бризками Аговського моря, я б прожила у Вішфулфельді своє найщасливіше життя».

– Магдусю, – Аркадільйон розчулено схлипнув і сьорбнув кави, – вона ж не зупиниться, еге ж?

– Такі як вона не зупиняються ні перед чим, – заспокоїла мольку Магда.

– А я знаю, де взяти грифона! – похвалився Аркадільйон.

– Дорого? – пан Бохмель молов каву на ручних жорнах, які виявилися кращими за ручну кавомолку.

– Та-а-а, – якось невпевнено пробурмотів молька. – Ви, головне, не турбуйте поки що моїх музик. Бо вони наїлися та відпочивають.

– Не переймайся, я все розумію, – запевнила Магда.

– Тільки не розбудіть їх, будь ласочка.

– Гаразд, пухнастику, я все зрозуміла.

У двері постукали.

– Хто це? – здивувалася Магда, а коли відчинила двері – відсахнулася. На порозі з великою коробкою стояв Шеметар.

– Не чекали? – бадьоро спитав він і без запрошення увійшов.

Лінда дивилася на нього, схрестивши руки на грудях.

– Добрий день, пані Ліндо! Я не знав, що леді фон Апердант так з вами вчинить.

– Навіщо ви перепродали угоду? – запитала Магда. А принишклий пан Бохмель почимчикував на кухню.

Аркадільйон же ж зробив коло над коробкою.

– Леді Фланелія розказала мені, що пані Лінду звинувачують у заколоті проти короля. Якби підтвердилися факти, таверну б у вас відібрали на користь королівства, – майже не збрехав Шеметар.

Лінда розгорнула блокнот і написала: «Тобто, ви хочете сказати, що врятували мене? Але ж я орендувала у пані Магди тільки закуток, шинквас».

– Авжеж! Однак, якби підтвердилося, що ви дійсно хотіли вбити короля, то пані Магду з чоловіком було б арештовано, як співучасників. Так чи інакше, таверну б відібрали на користь королівства, – пояснив Шеметар.

Лінда кивнула, мовляв, зрозуміла.

– Тож забудьмо про цю прикру подію. Дивіться, що я вам приніс. До речі, що з вашим голосом? – Шеметар стурбовано дивився на Лінду, з однією надією – не переграти.

«Пропав», – написала Лінда. А Аркадільйон вже тягнув за кінець стрічки, розв’язуючи бант.

– А шо там у нас?

У коробці виявився… планетарний міксер. Тільки без шнура. Невідомої фірми. Три насадки: віничок, лопатка та гачок. Діжа на шість літрів. А замість шнура – додаткова коробочка, до якої йшов набір з п’яти мушель. Великих, закручених спіраллю.

«Це мені?» – Лінда від щастя хіба що не пританцьовувала.

Шеметар прочитав папірець і ствердно кивнув.

Лінда хотіла заволати від щастя, втім тільки беззвучно розсміялася. Вона підбігла до Шеметара, торкнулася губами гладенько виголеної щоки. Від нього не несло перегаром – зранку прийняв зілля, яке прибрало не тільки дух, а й похмілля. Однак спрацювала побічка – йому прийшлося почекати, коли перестане танцювати, бо такі фіглі стругав баштою, що та тільки що ходором не ходила. Проте тепер від нього пахло дорогим одеколоном.

У крамниці пана Нолда за десять золотих він придбав міксер. Його запакували у коробку й пов’язали стрічку як раз під колір його волосся.

– Шо це? – Аркадільйон перемацав геть усе.

«Планетарний міксер», – написала Лінда.

Магда підібгала губи.

– Пані Ліндо, чи можу я розраховувати на горнятко кави?

Лінда весело кивнула, радісно обійняла Магду. Пан Бохмель викотив на кухню дошку, а на руці висів кошик з крейдою. Шеметар кинувся допомагати.

Лінда встановила дошку біля вікна, взяла в руки крейду й написала на дошці: «Дякую за допомогу! Панове, скажіть, а де можна придбати агар-агар?»

– У нас можна придбати тільки ангар, – захихотів Аркадільйон.

– А що це? – поцікавилася Магда, розглядаючи дивовижну машину.

«Це природний згущувач. Червона водорість. Її збирають, сушать і подрібнюють на порох. Потім додають у всілякі страви – зефір, джеми, варення», – написала Лінда.

– Червоний у нас тільки… – молька глипнув на Шеметара і замовк, згадавши свій червоний чубчик. Але довго мовчати він не вмів, тому розпочав: – Скажи, а що з твоїм грифоном?

Шеметар якось підозріло подивився на мольку.

– Яка мета запитання?