Глава 23. Магія дванадцятої

Леді Аврора писала наступний роман. Головну злодійку звали Батіста, а її коханого Роджер. Батіста плела інтриги, розсварила Роджера з його найкращим другом бароном Летісом. А тепер вона намагалася розстроїти весілля Роджера з баронесою Агнесою.

– Вам не здається, що все дуже непрозоро й натякає на короля Родгара? – спитала Діна саме в той момент, коли леді Аврора описувала пристрасть баронеси та ленд-лорда Роджера.

– Плювати! – огризнулася фаворитка. Вона схопила аркуш: – Слухати всім! Важлива ваша думка, – звернулася леді Аврора до Діни та двох фрейлін, що пили бліду каву. – Отже, Роджер тримав в руках тендітну долоню баронеси. Її тонкі довгі пальці тремтіли. Роджер припав губами до долоні й стогін зірвався з вуст Агнеси. «Баронесо, ви така пристрасна!» – Роджер продовжував цілувати її руку, підіймаючись все вище, допоки їхні вуста не зустрілися. Золкратовим полум’ям обпалило залишки розуму, за який намагалася триматися баронеса. Вона давала слово матусі, що не дозволить жодному чоловіку доторкнутися до себе до весілля, але не змогла встояти перед Роджером і тепер танула мов віск у храмі Портентуса. Зухвалі руки ленд-лорда вже стискали та пестили невеличкі груди баронеси. Вона захлиналася від щастя. Агнеса не помітила як у пориві пристрасті вона вже сиділа на руках Роджера. Його великий стрижень рвався на волю і прагнув пірнути у солодку розкішницю баронеси. Агнеса забула про все на світі й лише прошепотіла…

– Ви при своєму розумі? – до зали увійшла герцогиня Фланелія. – Ви тепер реалізовуєте свої вологі мрії одружитися з Його Величністю королем Родгаром на папері? Не надто зухвало? Не думаєте, що про це може дізнатися королева Андріелла?

Леді Аврора відклала папір убік. Задрала підборіддя і ледь стрималася, щоб не плюнути герцогині в обличчя.

– Якби мені була важлива ваша думка, я б її спитала.

– Так двері були прочинені, а я почула, як ви сказали, що вам вона важлива, – прихнула леді Фланелія.

– Як справи в редакції? Коли очікувати на статтю? – фаворитка вирішила змінити тему.

– Я не маю звітувати перед вами, леді Авроро. Коли потрібно буде, тоді й з’явиться. Краще повернемося до вашого шедевру!

– Леді Фланеліє, покиньте негайно залу! Ви не входите до кола фрейлін Його Величності. Мені плювати на вашу думку. Забирайтесь геть!

– Не переймайтесь так, заберусь. Коли захочу, – герцогиня нахабно всілася на стілець і закинула ногу на ногу, схопивши зі стола аркуш із текстом майбутнього роману. Вона прочитала вголос: – Леді Батіста застала вранці леді Агнесу, яка озираючись виходила з маєтку ленд-лорда. «Овва! Яка несподіванка!» – леді Батіста хіба що не пританцьовувала від щастя. «Леді, до того ж незаймані, не вештаються по домівках холостих чоловіків. Можете не виправдовуватися, я підозрюю чим ви займалися всю ніч. Що ж, мені нічого не залишається, як про все розповісти вашим батькам. А ще – знеславити вас на все місто, бо ви – дешева шльондра!» Леді Агнеса не залишилася у боргу: «А що робить така доброчесна жінка як ви на світанку біля маєтку холостяка? Чи ви тепер працюєте молочницею?» Леді Батіста не найшла що відповісти.

Герцогиня розреготалася.

– Це ви мене мали на увазі, леді Авроро? Леді Батіста у вашому новому романі – це я? А ви, значить, Агнеса, якій достанеться ленд-лорд?

– Покладіть на місце та припиніть істерику, герцогине, – фаворитка була задоволена і злорадна. – Багато честі писати про вас.

– Та про кого б ви не писали, а з королем на «Агов-фестивалі» була дванадцята.

За це нагадування леді Аврора хотіла вчепитися нігтями в нахабну пику герцогині, втім стрималася.

– Не переймайтесь так. Бо король проклятий, – до зали увійшов паж з пусліками. Пуслік біг поряд, а Пуслінька сиділа в нього на руках.

– Забери звідси цих смердючих тварюк! – просичала фаворитка. – І повтори що ти щойно сказав.

– Король Родгар проклятий. Чорне чаклунство…

– А от і я! – до зали увірвалася струнка висока жінка у золотистому вбранні. Вона сяяла, мов рибина на сонці, яку впіймав рибалка.

Герцогиня закотила очі – приїхала сестра нестерпної фаворитки.

– Альберто, сестричко! – поспішала до неї леді Аврора.

– Я і у захваті, і у траурі. Ви вже чули, що король з дванадцятою зникли безвісти? – вона всілася за столик та власноруч налила в маленьку порцелянову чашку напівпрозору рідину – каву. Сьорбнула і скривилася. – Кажуть, що дванадцята готує геть іншу каву. Ти вже пробувала?

– А як же ж!

До леді Альбертіни підбіг Пуслік.

– Святий Портентусе! – вона підхопила звірятко на руки. – Ви вирішили відкрити пуслікову ферму? Хочете розводити й шити шубки?

Пуслік наче зрозумів про що мова і зробив з нею те саме, що й учора із леді Авророю. Мерзенна смердюча калюжа просочила навіть спіднє.

– Фу! Фу! Фу!– вона хотіла жбурнути пусліка на підлогу, однак він зістрибнув сам, висолопив язика, задрав хвоста і пострибав на місце. – Ця тварюка зіпсувала мені нову сукню! – Альбертіна затиснула пальцями носа. – Мені негайно потрібна ванна і парфуми. А з нього – зробити комір!

Пуслік з Пуслінькою тільки злобно дзявкнули. Діна з фрейлінами марно намагалися відтерти серветками сечу. Тільки герцогиня відкрито веселилася від душі.