Глава 21. Все шкереберть

Герцогиня від щастя хіба що не світилася. Після ванни та любощів вони пили вино. Шеметар розказав Фланелії про «Агов-фестиваль». Втім про прокляття вирішив промовчати – у жінок язик за зубами не тримається. І у непідходящий момент вона може розпатякати все на світі.

– А ти не боявся, що Родгар загине? – Фланелія безсоромно всілася оголена на ліжку.

– Ні, – пирхнув Шеметар. – Що б з ним сталося? Покрутило б трошки морем, мізки б на місце стали б.

– За тебе! – герцогиня цокнулася келихом з Шеметаром.

– За мене, – погодився той. Він зробив ковток і поставив келих на підлогу біля ліжка. – Ти все зрозуміла, що тобі потрібно зробити?

– Звісно, дорогенький. І я залюбки це зроблю. Не переймайся.

– Тільки не заважай моїй грі – Лінда має закохатися в мене, зрозуміла?

– Це – геніально! Це настільки хижо, зухвало та геніально, що я навіть не знаю як тобі віддячити. Скажи, що ти бажаєш? – леді Фланелія почухала тендітним пальчиком Шеметара за вухом.

– Припини, я не собака! – він схопив її за руку.

– До речі, як там моє приворотне зілля? – вона продовжила кокетувати.

– Воно тобі не потрібне. Тільки у разі, якщо цей незграба в тебе не закохається. То приклади зусиль, дорогенька, ти талановита, – він поплескав її по стегну.

Герцогиня розреготалася і, відкинувши келих, упала в обійми Шеметара.

– Твій колір волосся просто розпалює мене!

– От же ж шалена! – не без задоволення пробурмотів Шеметар.

А Баштою розлилося чи то зітхання, чи то стогін. Більше ці стіни розмовляти не могли, як не могли й пересувати вікна, двері та сходи куди заманеться.

Лінді виділили окрему кімнату, сказали, що згодом прийде прислуга і допоможе їй помитися та перевдягтися. Лінда тільки кивнула – голос так і не повернувся. «Дивно, – розмірковувала Лінда, – горло не болить, температури немає. Тоді що це таке?» Думка, що вона сама себе зурочила відпала. Яким чином? Ну, погрожувала Аркадільйону, що забере його голос і той не зможе співати. То що, її покарав Портентус? Показав як це воно, бути без голосу? Дурня. А може, ні? Може це кров короля так познущалася з неї?

Лінда підійшла до вікна. За ним відкривався дивовижний мальовничий пейзаж – ціле поле лаванди. Вона квітла. Здавалося, що над полем висить бузковий серпанок. Лінда відчинила вікно – легкий вітерець приніс терпкий аромат лаванди. Аркадільйон би вже розіграв свою смерть. Дивно, але вона встигла скучити за малим вередуном.

Аркадільйон пурхав навколо гарбуза, а Магда, Бохмель та Клариса пиляли його та вирізали соковиту м’якоть. Вірніше, пиляв пан Бохмель, а Магда з Кларисою, озброївшись мисками та сокирами рубали гарбуза. Все навколо було забризкано зеленим солодким соком. Аркадільйон від душі наївся солодкої м’якоті, замурзався по самісінькі антенки й тепер тільки командував:

– Бохмелику, візьми трошки ліворуч. О, це прям будиночок буде!

– Кларисо, що ти робиш?

– А шо? – не зрозуміла подавальниця.

– Не махай так сокирою, бо пошкодиш гарбуз!

– Потрібно зрізати м’якоть. Яка різниця як? – знизала плечима Клариса.

– Ти робиш крінжово! Он дивись як вправно працює Магдуся, бери з неї приклад.

– Я роблю як вмію, ні – роби сам. Хочеш, дам сокиру?

– Ні-ні, я можу тобі заспівати. Хочеш, про каву? А можу й про пусліків. Ви ж не чули! – він прокашлявся.

– Заспівай, соловейко, – усміхнулася Магда.

– У лісі, серед гаю і навіть у полях… – почав співати молька.

Вони так завзято працювали під пісню Аркадільйона, що нічого не бачили навкруги й не чули. А біля «Собачої справи» зупинився білосніжний екіпаж. З нього вийшла граціозна та вишукана леді Фланелія. Вдягнута у ніжно-рожеву сукню, в руках така сама парасолька, на плечах – легка накидка з хутра пусліків, в якому переважували кремовий, блідо-рожевий та ніжно-блакитний кольори. Сподіваючись на перемогу, вона зробила впевнений крок до дверей. Герцогиня посмикала двері – зачинено. Вона прислухалася і почула, як хтось співає. Зла посмішка заграла на її вустах. Герцогиня почимчикувала на задній двір, де побачила картину «Домівка з гарбуза».

Усе подвір’я було заставлене величезними мисками та ночвами з зеленою гарбузовою м’якоттю. Біля однієї миски кружляли оси. Аркадільйон співав та з острахом дивився на непроханих комах.

– …Створіння загадкове на весь магічний світ, – закінчив молька пісню.

– Браво-браво, – ледь чутно поплескала у долоні леді Фланелія.

Задоволений і щасливий Аркадільйон вклонився, однак, побачивши леді Фланелію, спохмурнів.

– О, мій дорогенький, а що з твоєю завжди охайною пухнастою мордочкою? – герцогиня ледь торкнулася замурзаної пики Аркадільйона. – Невже ти не вмиваєшся? Я була кращої думки про тебе, Аркадільйоне. Як може наймодніший у Вішфулфельді бути таким? Фі!

–  Фі, герцогине, це ви! –  наїжачився молька.

–  З якого це дива? –  леді Фланелія склала парасольку і тепер опиралася на неї як на ціпок.