Глава 18. Агов-фестиваль

Вулиці дихали святом. З усіх боків неслося веселе: «Аго-о-ов!» У таверні кипіла робота – кава та кекси користувалися неабияким попитом. Клариса крутилася дзиґою, Лінда з Магдою пекли кекси, а пан Бохмель молов і заварював каву. Мольки співали й розважали відвідувачів. Однак газетярів, що продавали «Королівський Вісник» чутно не було. Напруження Лінди передалося Магді – вони обмінювалися тривожними поглядами та зітханнями.

Коли стрілки годинника показали о пів на другу, Магда підійшла до Лінди й тихенько промовила:

– Пора. Ти на сьогодні вільна. У тебе важлива місія – ти летиш на перший захід у новому для тебе світі. І не аби з ким, а з самим королем Вішфулфельду. Відпочинь та причепурися.

– Дякую, пані Магдо, – Лінда потягнулася мов кішка і піднялася до себе у кімнату.

О пів на п’яту Лінда крутилася біля дзеркала, роздивляючись себе з усіх боків. На жаль, красиві шпильки, які їй подарував Шеметар, не знадобилися. Однак вона аж ніяк не шкодувала, що пожертвувала своє волосся на порятунок пана Бохмеля. Навпаки, вона стала навіть привабливіша. Аркадільйон вовтузився біля невеличкої шафи, яку переніс зі своєї кімнати пан Бохмель – він обирав одяг.

– Молько мій, а скажи-но, у тебе випадково паска немає для мене? Такого, сріблястого, у два пальці завтовшки, – Лінда показала який їй потрібен.

Аркадільйон відволікся від себе коханого.

– Мої тобі точно не підійдуть, а от у Даніелочки можна попитати.

– Це далеко.

– А «Химера-люкс» нащо?

– Вона не входить сьогодні у мої плани.

– Ліндерелло, не будь такою душною! Пасок – це дуже важливий аксесуар.

– Вони зайняті білизною, – махнула рукою Лінда.

– Дівчинко моя, вони майстрині найвищої категорії голки та нитки, шиють якісно та швидко, – запевнив її молька. – Не хочеш їхати сама, дай грошей, я швиденько – одне крильце тут, а друге – там. То як?

– У тебе свої гроші є.

– Так це ж не мені треба! – вередував Аркадільйон.

У Лінди крутилася фраза в голові: «У вас євреїв у роду не було?» Та молька не зрозумів би, а пояснювати – не було бажання.

– Гаразд, вмовив.

Через двадцять хвилин захекавшийся, але щасливий Аркадільйон влетів у кімнату.

– Там Магдуся забрала пасок!

Лінда, свіженька та гарненька, спустилася вниз. Магда разом з Бохмелем урочисто віддали їй пасок. І хоч той виблискував камінцями, але був неймовірної краси й дуже пасував під цю сукню та чоботи. А ще в посилці знайшлася маленька замшева сумочка через плече. Така сама темно-синя зі срібними візерунками.

– За свою сумку не переймайся, я її збережу.

– Дякую, пані Магдо.

З двору ввійшла Клариса.

– А куди це мольки усім складом зібралися? Що вони чекають? Невже не будуть розважати відвідувачів?

– Не що, а кого, – виправив її Аркадільйон, який був вдягнутий у темно-фіолетовий камзол зі стразами та паєтками, до камзолу – такі самі штани та черевики. Не вистачало стробоскопів, бустерів та диско-кулі. Що ж, згодом Лінда запропонує йому таке зробити. І вона просто знала, що це дуже сподобається усім мольками, а не тільки її фамільяру.

– Тю, а кого? – Кларисі хотілося розваг, а не працювати.

– Його Величність короля Родгара Другого.

– А що це він до нас як на… – вона осіклась і зиркнула на Лінду. – А що це він до нас ледь не щодня ходить?

– Так сьогодні ж «Агов-фестиваль», – нагадала Магда. Вона поплескала по плечу Кларису: – Аго-о-ов! – вигукнула вона.

І тут пан Бохмель і Клариса так саме поплескали одне одного.

– Аго-о-о-ов! – мацнув тоненькою лапкою Аркадільйон Лінду.

– Аго-о-о-ов! – відповіла вона сміючись і торкаючись мізинцем плеча мольки.

А Магда додала:

– Ми зібрали усі мушлі, які варто зарядити та додали фляги для води медузлянкам. Вони у скрині на вулиці. То ви там покричіть на славу, так, щоб увімкнулися та засяяли Ліхтареві гори.

– А вони не поб’ються дорогою? – Лінда геть нічого не розуміла, але чомусь подумала, що крихкі енергомушлі можуть розбитися.

– Ні, для них виготовляють спеціальні скрині з м’якою серединою. Та такими самими шарами, на які кладуть енергомушлі.

– Вау!

Двері таверни розчинилися, вбігло двійко босих хлопчаків з кипою газет:

– «Королівський Вісник» зі статтею про вашу таверну, берете? – шморгнув носом конопатий хлоп.

– Могли б і нам кави запропонувати, – вишкірився другий.

– Коли виповниться вам хоча б шістнадцять, запропонують, – Лінда взяла до рук листок газети.

– Мені восени буде! – сказав конопатий.

– Якого року? – уточнила Лінда.

Хлопці похнюпилися.