Глава 13. Сирники, подарунки та сварка

Ранок зустрів дощем і прохолодою. О десятій мав приїхати адвокат, щоб скласти угоду щодо оренди таверни. До десятої треба було спекти кекси та приготувати чогось гаряченького окрім кави, відварів та узвару. Якогось супу чи борщу, чи мисливської юшки. От щодо останньої то прям для такої погоди.

Лінда швиденько привела себе до ладу, зиркнула на мольку з якого сповзла ковдра і він підібгав лапки. Але цього разу Лінда причинила кватирку, щоб провітрити кімнату. Фамільяр поплямкав, потягнувся і, закинувши лапки під голову дав знатного хропака.

Магда вже заварювала каву.

– Добрий ранок, пані Магдо. Оу, ви вже наловчилися поратися з кавою?

– Ранку, Ліндо. Так, мені дуже подобається. Знаєш, я оце подумала, може ти мене залишиш у таверні? А я тобі стану у пригоді. До того ж ти, як орендаторка маєш право мене найняти й прокляття не спрацює.

За законами ринку Лінда мала б відмовити. Але не Магді. І не в цій ситуації, в якій вона опинилася. Магда таки мала рацію: вона тут все знає. Їй тричі не потрібно нічого пояснювати, ще й може дати якусь корисну пораду. Та й жива душа, з якою Лінда швидко знайшла спільну мову.

– Я згодна, пані Магдо, – усміхнулася Лінда. – Скажіть, чи є у вас домашній сир? Дуже сирників хочеться на сніданок.

– Є, я тебе познайомлю з нашою пані Захарією. У неї найкраще молоко, сметана, вершки та сир. На будь-який смак.

– Залюбки з нею познайомлюся. А чи є у вас манна крупа? Манка?

– Звичайно ж є. Ти Аркадільйону кашку хочеш зварити? Він любить солоденьку манку з вишневим варенням.

– Він вчора впер мою сукню, – нагадала Лінда. – Ще не перетравив її. Чого це міль їсть людську їжу?

– Бо він твій фамільяр. А фамільяри їдять і людські страви. Та й скільки йому треба? Пів ложечки. Добре що ти нагадала, зараз я зроблю.

Лінда лише зітхнула.

– Що тобі треба для сирників?

– Яйця, сир, манка, трохи борошна, трохи ванілі, дрібку солі та дві дрібки цукру. Я люблю нейтральні, щоб можна було їсти і з солодким соусом, і з солоним.

Поки Лінда поралася з сирниками, Магда зварила кашу. Дістала топлене масло у глечику, додала до каші. Потім принесла з комори баночку варення.

– Раночку! Пчхи! – пухнаста пика мольки з’явилася на кухні, мов почула дух манки.

– Бувай здоровий! Аркадільйончику, я тобі кашки зварила. Як ти любиш, з вишневим вареннячком.

– Дякую, Магдусю. Апчхи!

– Ти захворів? Може тобі якоїсь мікстури?

– Хто захворів? Аркаша? Ні-ні, пані Магдо, самолікування це шлях в нікуди. Тільки лікар. Тут є якийсь цілитель фамільярів? Може йому тільки теплу воду можна та лежати весь день. І, ти це, летів би в кімнату. Бо хтозна, може ти заразний.

– Сама ти заразна! – вмить прокинувся молька. – Це ти навмисне прочинила кватирку, щоб я захворів! А в мене зв’язки! Голос! Як я буду співати?

– Хітяру? – уточнила Лінда.

– Святий Портентусе, та за шо! – розлючено випалив Аркадільйон і простягнув свій кухлик: – Кави налий.

– Допоки не навчишся ввічливо просити, будеш без кави, сніданку та вечері. І взагалі, знайду якусь скриню, скажімо, з кедру й посаджу тебе туди.

– Ти – кат! Катюга! Це мене Портентус покарав за щось.

– Наприклад, за ненажерливість.

– Досить сперечатися, – Магда поставила на стіл джезву з запашною кавою та полумиски з манкою та варенням. – Ти кашу будеш?

– Дякую, я сирників хочу, – Лінда вже ліпила сирники та за допомогою ножа формувала їх майже однаковими.

Молька сьорбнув кави, посмакував кашею і підлетів до Лінди.

– Пику свою нахабну прибери, бо ще мольського хутра мені в сирники натрусиш. Цього ще тільки не вистачало.

– Ліндерелло, от чого ти така вередлива? Чого ти злюкаєшся? Я ж тобі тільки добро чиню.

– Ти ж мій Діор доброчинний! – сплеснула руками Лінда.

– Діор це хто? – майже з повітря у мольки з’явився блокнотик з пером.

– Модельєр. Але не думай, що у моєму світі так кажуть в хорошому сенсі.

– Модельєр це хто? Ні, я розумію, що це щось пов’язане з модою, але точніше, будь ласочка…

– Це той, хто створює модні колекції та знається на смаку. Він законодавець стилю.

– Та це ж про мене! – радісний молька геть забувся, що він хворий і в його хворобі винна Лінда. Він вже пурхав над столом з кухликом кави. А тим часом Лінда смажила золотаві сирники.

Від сьорбання Аркадільйона Лінда закотила очі, але фамільяр нічого не помітив. Він був собі на умі – бо подумки щось прикидав. Лінда закінчила з сирниками й запропонувала Магді.

– Можна з варенням, зі сметаною, з солоним вершковим соусом чи солодко-солоним, або ягідним. А ще – з розтопленим шоколадом та перцем чілі. Але то вже для дорослих. Дітям таке зась!

Магда скуштувала сирник.

– Гм, це смачно.