Глава 12. Кава, джаз та гостра перчинка

Аркадільйон догризав чергову доріжку на сукні. А коли зупинився – бо вже не лізло – схаменувся.

– Та за шо?! Святий Портентусе, що я накоїв? Лінда мене вб’є! Мої антенки!.. За що мені таке прокляття? – він театрально впав на колінця, підіймаючи передні лапки вгору. – Знаю, це мені за те, що не молився!

Він пурхав над сукнею, падав на неї, бо сил літати не вистачало – об'ївся.

– Святий Портентусе, допоможи бідному мольці! – його погляд блукав стелею, допоки він не помітив павутиння. – Дякую! Дякую! Ти завжди мені допомагаєш! Павутиння та сік іжачиної радості й моє життя врятоване! – він подивився на підвіконня, де стояла дивна колюча квітка.

Він помчав в кут, знімаючи у польоті з себе камзол та штанці.

– Тепер головне – самому не влипнути…

У «Собачій справі» давно не було такого аншлагу. Усі столики зайняті. Люди навіть стояли у проходах так, що Клариса ледь протискалася поміж ними. За одним з найкращих столиків сиділи Родгар з лордом Ітнісом, Шеметар та леді Аврора з леді Фланелією, які причепилися мов реп’ях до овечого хвоста, щоб їх взяли з собою.

– Ваша Величносте, – прошепотіла герцогиня.

– Леді Фланеліє, якщо ви ще раз так мене назвете, я піду геть звідси. І нехай вас додому супроводжує хтось з таверни.

Герцогиня скривилася.

– Тут і так тхне потом та помиями, – затулила носик леді Аврора.

– Неправда, – лорд Ітніс принюхався. – Саме сьогодні тут дуже смачно пахне. Я б навіть щось би замовив.

– Ризикнеш? – здивувався король.

– Чом би й ні? – він підняв руку.

Клариса ледь пройшла до столику.

– Що панове бажають?

– Чогось смачного. Що у вас сьогодні?

– Рагу. Дуже смачне. Курка та овочі.

– Неси.

Коли замовлення стояло перед лордом Ітнісом, король не втримався:

– Можна я ложечку спробую. Одну.

– Ну, якщо одну.

Лорд Ітніс, Шеметар, леді Аврора та герцогиня спостерігали, як король наминав рагу за обидві щоки. Зупинився тільки тоді, коли ложка шкрябала дно полумиска.

– Ви знаєте, просто, не вишукана страва, скоріш – селянська, втім дуже смачно.

Клариса принесла ще дві порції для Шеметара та лорда Ітніса. Герцогиня ж скривилася:

– Таке жирне на ніч? О, ні, дякую. Я почекаю каву.

– А ви, леді Авроро?

– Я теж утримаюсь від такої… селянської їжі, – пирхнула фаворитка.

– Вельмишановне панство! Радий представити вам хіт цього літа! Зустрічайте бурхливими оплесками пісню про справжню каву у виконанні джаз-міль-бенду «Шурхотливі крильця» та його незмінного соліста – Аркадільйона!

Таверна вибухнула оплесками та свистом. Зазвучали перші акорди пісні й Аркадільйон заспівав:

– Якщо ти живеш цікаво –

Ранок починай із кави.

Кава – джаз, кава – блюз,

Кава – вічний хіт!

Якщо дощ, туман чи злива –

Ти з каву́нькой будь щасливим.

Кава – джаз, кава – блюз, кава – вічний хіт!

І при будь-якій нагоді

Кава стане у пригоді!

Кава – джаз, кава – блюз, кава – вічний хіт!

Завітай в «Собачу справу» –

Замовляй найкращу каву!

Кава – джаз, кава – блюз, кава – вічний хіт!

Кава – джаз, кава – блюз, кава – вічний хіт!

Кава – джаз, кава – блюз, кава – вічний хіт!

Останні рядки підспівували всією таверною. Особливо старанно виспівував король, відбиваючи такт ногою. Леді Аврора вже шкодувала, що поїхала з королем у цю кляту таверну, так само і герцогиня – лише вдавала, що їй тут подобається. Насправді чекала влучного моменту, щоб якомога швидше звідси зникнути.

У цей час з тацею на якій стояли горнятка гарячої ароматної кави у неймовірній сукні з декольте до відвідувачів вийшла Лінда. На високих підборах було складно йти переповненою таверною, але вона змогла. Лінда зупинилася біля столика, за яким сидів король з лордом Ітнісом, фавориткою, герцогинею та Шеметаром.

– Пригощайтеся, любі гості! – Лінда сковзнула по леді Фланелії оцінюючим поглядом, відмітила про себе її вроду. Ледь не розсміялася, дивлячись на леді Аврору та її безглуздий одяг. – Справжня кава! – вона поставила перед Шеметаром горнятко. Потім повернулася до Родгара: – І ви теж, пригощайтеся, Ваше Магічество. І ви, – вона поставила горнятка перед усіма за столиком і ще – тарілку з нарізаними кексами, притрушеними цукровою пудрою з корицею.

Всі смакували кавою та шматочками кексу.

– Ну як? – на цих словах Лінда відчула, що щось не те з сукнею. Та почала дуже повільно розповзатися.