Глава 11. Запекла підготовка

У лавці пана Еримара Лінда шниряла мов молька по столу у «Лупатому гобліні». Вона обрала мішок кави та придивлялася до різноманітних спецій. Зі знайомих – вона обрала ваніль, корицю та рожевий перець горошком. І зараз стояла навпроти пана Еримара, мов гладіатор проти мантикори. Суперечка тривала вже десять хвилин.

– Пані, кава не може коштувати тридцять золотих! – підсліпуватий пан Еримар тер кулаком праве око, яке почало сіпатися.

– Пане Еримаре, а давайте поб’ємося об заклад, – Лінда сяяла мов новий золотий грозль, – що завтра ви будете продавати каву набагато дорожче чим п’ятдесят золотих за мішок. І якщо виявиться, що правда на моєму боці – то ви завжди будете продавати каву за ціною тридцять золотих грозлів тільки мені. То що скажете, згода?

– Стривайте, ви… небога пана Долмара? – він нарешті припинив терти око.

– Так.

– Святий Портентусе, ви мене залишите без мідяка!

– Краще прислухайтесь до моїх слів і закупіть сьогодні ж побільше кави. Якомога більше. А краще скупіть всю каву у королівстві. Про цей дивовижний напій кажуть, що він – чорне золото. То це золото стане вашим. І моїм.

– А якщо обдурите?

– Пан Шеметар не дасть збрехати! – Лінда обернулася на завмерлого красеня. – Він і розплатиться за мене, еге ж?

– Ну, якщо так…

– А спеції, якщо ваша ласка, подаруйте мені, – Лінда кілька разів кліпнула очима. –А за це я вас пригощу справжньою кавою. Запрошую вас сьогодні ввечері до «Собачої справи» на справжню каву з ласощами.

– До таверни, в якій готують майже отруту?! Ви знущаєтесь?!

– І гадки не мала, – щиросердо зізналася Лінда. – Однак даю вам чесне слово – це буде неймовірно смачно.

Шеметар злився, втім намагався не давати взнаки. А пан Еримар кусав губи від відчаю і барабанив пальцями по прилавку.

– Погоджуйтесь, пане Еримаре, – прошепотіла Лінда.

– Не треба на мене тиснути! – обурився крамар.

Однак Лінда підморгнула йому й усміхнулася. Такої зухвалості ані вона, ані пан Еримар з Шеметаром не очікували.

– Гаразд, вважайте, що вмовили, – процідив крізь зуби крамар. – Втім, якщо мені не сподобається – ви заплатите п’ятдесят золотих з власної кишені.

– Ок, вважайте, що угоду складено! – щасливо розсміялася Лінда. – Ви ж допоможете донести каву до карети?

Лінда могла присягнутися,  що почула, як скрипнули зуби крамаря.

Коли вийшли надвір, біля лавки Шеметар став навпроти Лінди.

– Пані Ліндо, ви перетнули межу дозволеного. Я не маю наміру оплачувати всі ваші забаганки!

– Пане Шеметаре, я тут одна-однісінька. Окрім нахабного Аркадільйона в мене нікого немає. Ви – єдина людина після пана Кніпеля, якій я повністю довіряю. Чому б нам не стати добрими друзями? Ви ж ввечері прийдете спіймати кавовий вайб?

– Що?!

– Потусите, почілите. А згодом я перетворю «Собачу справу» на лаунж-таверну. Єдину у всьому королівстві. Я ж можу розраховувати на вашу допомогу? Еге ж?

Шеметар геть нічого не зрозумів, крім того, що вона дійсно вважає його за справжнього єдиного друга. А це – якраз те що треба.

– Авжеж, пані Ліндо. Даруйте, будь ласка, я постійно забуваю звідки ви з’явилися та як вам самотньо. Ви завжди можете розраховувати на мою допомогу.

Лінда у пориві почуттів стала навшпиньки, поклала долоні на груди  Шеметару та цьомкнула у гладко виголену щоку. Той сторопів і схопився за щоку, наче до неї щойно приклали розпечену праску. Але всередині все безмежно раділо. Він підхопив руку Лінди та поцілував її, навіть накрив зверху другою долонею.

Дорогою до таверни Лінда щасливо всміхалася та гладила тендітними пальцями мішок заповітної кави.

– Я не прощаюся, пане Шеметаре, – проворкувала вона біля таверни. – Чекаю на вас увечері. Буде смачно й цікаво.

– Я обов’язково прийду, – палко пообіцяв Шеметар, закриваючи дверцята карети.

Лінда вирішила спекти кекси – що може бути простіше? Просочити їх сиропом з коньяком. До цього діла вона залучила і Магду, і Кларису. Навіть дядько Бохмель сидів у кутку й молов зерна на кавомолці. Лінда вирішила не користуватися магією – хтозна яка кава вийде? Вона у зернах розбиралася на рівні – це робуста, а це – арабіка. Цілий мішок чудової ароматної арабіки, був справжнім скарбом та знахідкою у цьому дивовижному магічному світі! Тож, пан Бохмель працював від душі. До того ж чашечка гарячої кави допомогла більше ніж кухоль огіркового розсолу.

На кухню завітав Аркадільйон зі своїм кухликом.

– Ліндерелло, молько моя, ти маєш пригостити свого улюбленця кавою.

– З якого дива? – Лінда виливала на змащене смальцем деко з високими бортиками кексове тісто. У вухах задзвеніло. «Цього ще тільки не вистачало», – подумала Лінда. Але довго розмірковувати не стала, просто потерла скроні, списав усе на перевтому.

– Я написав хітяру, яких ти ще не чула!

– Повірити тобі – обдурити себе, – відрізала Лінда. – До речі, соловейко мольський, а скажи-но мені, яким чином труси доставили у королівський палац? Ти часом нічого не переплутав?