Глава 10. Лист дядька Долмара

«Стоп! Але навіщо у палац?» – Лінда примружилася і підібгала губи. Якби це була б її книжка, то за сюжетом перед ними з Шеметаром мав би все ж таки стояти король, причому таємно закоханий у неї. Але, по-перше, вона тутечки лише другий день, а по-друге, з королем вона ще не знайома, та й короля б мала супроводжувати свита. А тут – магічний інспектор з другом. Ніякої свити поряд немає. Хоча варта на воротах палацу стояла мов натягнуті струни. Хоч грай на них. Та й герб на дверцятах карети не давав Лінді спокою. Е ні, щось тут не те! Лінда краєчком ока помітила як задкує кучер Шеметара і ледь не падає на коліна. З якого це дива? Таки її правда, щось тут не сходиться.

– Пане Диме, з вами все гаразд? – вона підійшла до кучера.

– Та-та-та… – тільки й зміг пробелькотіти Дим.

– Вам погано? Може водички?

Кучер тремтячими руками відстібнув від паска флягу й, розплескуючи воду, все ж таки зробив кілька ковтків. Лінда не бачила як Арістер, він же король Родгар, замахав руками Димові, щоб той не видав його. Той бідося тільки кліпнув очима, мовляв, гаразд.

– Спекотно, – тільки й зміг відповісти Дим.

– Ага-ага, – на манер Аркадільйона мугикнула Лінда. – Ваше Магічество, ви випадково не король за сумісництвом? – вона схрестила на грудях руки, подумки дивуючись власній зухвалості, яка у Вішфулфельді проросла наче бур’ян.

– Непогане почуття гумору, пані Ліндо. З чого ви це взяли? – король Родгар віддзеркалив її, теж схрестивши на грудях руки.

– Бо Аркадільйон вчора запевнив, що надішле вам труси. А тут така собі несподіванка – посилка з трусами для короля. Дивно, чи не так?

Родгар лише гмикнув.

– Якщо ваш фамільяр не надішле якусь модну новинку королю, то це буде не він, – втрутився у розмову лорд Ітніс. – Спитайте у нього кому він ще розіслав труси. До речі, що це таке?

– Спіднє, – безпристрасно відповіла Лінда. – З мереживом.

– Святий Портентусе, дай нам сили це пережити, – закотив очі лорд Ітніс.

– А що не так? – Лінда і не думала збавляти оберти.

– Ми ще паєтки зі стразами не пережили, – тепер замість лорда відповів король. – Вибачте, що при вас підняли таку делікатну тему.

– Ну, припустимо, тема піднялася чи впала з неба сама собою. Гаразд, панове. То як щодо плану, Ваше Магічество? Бо час плине, а у мене ще дуже багато справ. До речі, – їй спало дещо на думку, – у вас, випадково міксери не продаються? Чи щось подібне? Блендери, наприклад. Хоча це не міксер, але вкрай необхідна штуковина.

Родгар, Ітніс та Шеметар спантеличено кліпали очима.

– А це що? – поцікавився Шеметар, що до цього часу мовчки спостерігав за розмовою. – Сподіваюсь, не якісь інтимні деталі туалету?

– Стривайте, а є щось інтимніше за спіднє? Як цікаво. То розкажіть. Ну, сміливіше, ми ж дорослі люди, – Лінда відкрито глузувала з нього.

– З леді не прийнято обговорювати подібне. Як тільки у вас хватило зухвальства про це питати? – пирхнув Шеметар.

– Ясно. Хоча, взагалі-то нічого не ясно.

– То що таке ці міксер та блендер? – король майже втратив терпіння. – Це якийсь одяг?

– О, ні. Це кухонна техніка. Ой, вибачте, ви, мабуть, і слів таких не знаєте. Як би вам пояснити що це. Секунду! – вона витягла блокнот з пером, розгорнула його зі зворотного боку й намалювала щось таке, що нагадувало ручний і планетарний міксер та блендер. Король з лордом Ітнісом з цікавістю спостерігали за нею, а Шеметар заглядав з-за плеча.

– Дивіться, це такий апарат, який збиває білки, наприклад, або перемішує кексове тісто чи навіть замішує його на пироги. Щоправда, ручним це робити доволі важко, а от планетарним – просто пісня. А блендер – теж подрібнює та збиває. Але по-іншому. То що на це скажете? Є у вас щось подібне?

– Ну, співочого кухонного приладдя у нас ще не було. Поки не було, – якось невпевнено сказав лорд Ітніс. – Я точно ніде не бачив.

Родгар, лорд і Шеметар розглядали чудернацькі малюнки.

– А ви, Ваша Магічносте? Ви теж не бачили?

– Авжеж бачив! У крамниці пана Нолда є щось подібне, втім не знаю як це називається, – він ледь втримався, щоб не ляпнути, що це не королівська справа, але вчасно схаменувся. – Однак ви будете витрачати багато грошей на енергомушлі, – попередив він. – Ще й побічку якусь видасть.

– Тобто? – не зрозуміла Лінда. – З цього місця докладніше. Що за побічка?

– Наприклад, захочете створити одне, мимоволі начаруєте щось і вийде зовсім інше.

– Гм, а це принаймні цікаво. Тоді, Ваше Магічество, з вас план як добратися до крамниці пана Нолда та тієї, де торгують кавою, – Лінда простягнула королю блокнот і перо.

Арістер швидко накидав плани як дістатися крамниць. Лінда краєм ока глянула на схеми й вирішила розібратися дорогою до адвоката.

– Ввечері заходьте почіліти за чашкою кави, – підморгнула вона.

– Що зробити? – не зрозумів Арістер.

– Почіліти. А, господи, я забуваю, що ви не розумієте нашого сленгу! – легенько хлопнула себе по лобі Лінда. – Я мала на увазі – відпочити. До того ж, Аркадільйон зі своїм джаз-міль-бендом обіцяв сьогодні велику прем’єру – заспівати власноруч написаний хіт про каву. Чим погана розвага? До того ж за словами хазяйки таверни, мій фамільяр співає як соловейко. Правда ж прикольно – міль, а співає як соловейко?