Глава 9. Позика

Коли Шеметар повернувся до Лінди, вони нарешті підійшли до візка. Лінда оцінила турботу кучера, який дбайливо підняв шкіряний верх, щоб сидіння не нагрілися як сковорідка. Він допоміг Лінді сісти.

– Щиро дякую, – усміхнулася вона кучеру. – Якщо можна, то їдьмо і не повільно, і не дуже швидко, щоб я могла хоч трохи помилуватися вашим лазуровим містом. Всі будинки – наче поціловані морем.

І кучер, і Шеметар заклякли. Пельки в обох були роззявлені.

– Я щось не так сказала?

Вони мовчали. Потім першим оговтався кучер:

– Пані поетеса? Ви вірші пишете?

– О, колись в юності писала. Досить непогані. Їх навіть друкували у студентській газеті.

Кучер підійшов до того боку візка, з якого сиділа Лінда, поривчасто схопив її за руку, підніс до губ і так само поривчасто поцілував.

– Значить, у нас є надія на порятунок. Маленька, але є.

Лінда не зводила уважного погляду з кучера.

– Пробачте, як вас звуть?

– Дим, мене так дивно матінка назвала, вона думала, що серпанок – то осінній дим, а…

– Досить, – обірвав його Шеметар.

– Пане Шеметаре, вас не вчили, що перебивати – це дурна звичка? Продовжуйте, пане Диме. У вас прекрасне ім’я, дуже книжкове.

Кучер впав на коліна і заплакав.

– Врятуйте нас, пані, врятуйте, будь ласка! У мене велика родина і якщо всі вони зникнуть…

– Диме, поїхали. Плине час. Пані Лінда має встигнути…

– Якщо ви негайно не поясните, що тут відбувається, я з вами нікуди не поїду! – Лінда поправила сумку й ледь не впала, виходячи з візка, заплутавшись у довгому подолі спідниці.

– Якщо запросите мене на вашу кавову вечірку, то даю чесне благородне слово – я все розповім, – Шеметар поклав долоню на серце.

Лінда гмикнула.

– Окей. Але якщо не розповісте, то ваші сьогоднішні чоботи перетворяться на табун хом’яків! – попередила Лінда, знову сідаючи у візок.

А Шеметар закляк – ці чоботи покупав він сам. Чоботар клявся Портентусом, що це шкіра крокодила! Та хто зна’ – може у цієї потраплянки якась унікальна магія, і вона бачить, наприклад, те, з чого виготовлені не тільки чоботи, а й білизна? Але не виказав свого хвилювання. Тільки посміхнувся. Зло. Саркастично. Однак Лінда цього не помітила.

Вони їхали містом. Лінда крутила навсібіч головою.

– Тут шиють наймодніші сукні, – Шеметар показав у бік ательє «Шик та магія», де вчора була Лінда з молькою. – Рекомендую.

– Дякую, обов’язково скористаюся їхніми послугами, – всміхнулася Лінда, згадавши панталони у паєтках та стразах на мольці.

– Ліворуч – галантерея. Модно, дорого, красиво. Теж, рекомендую.

Лінда тільки кивнула.

– Якщо справи підуть добре, то обов’язково куплю тут нову сумку.

– Тут, – він вказав рукою праворуч, – торгують найкращим у королівстві хлібом.

Крамниця називалася «Хлібчик пана Стояна». Її теж Лінда пригадала. Вона витягла з сумки перо, чорнила та блокнот і, як і її фамільяр, почала все нотувати. Добре, що перо їй заправили! У візку це робити досить незручно.

Лінда нотувала геть усе: таверни, крамниці, ательє, харчевні та броварні. Дізналася у якому боці два ринки – рибний та овочевий. Де можна придбати гарну постільну білизну, жіночі дрібниці – шпильки, булавки, нитки, голки, п’яльця. Навіть повз крамницю парфумів проїхали.

Потім від назв вулиць, крамниць, майданів і майданчиків у Лінди ледь не стався серцевий напад.

– Досить, на сьогодні досить. Якщо я зараз ще щось дізнаюся, мене знудить.

Шеметар якось дивно на неї подивився.

– Що не так?

– Пані не пристало про таке казати, – зауважив Шеметар.

– Ок, домовилися, – Лінда вдала усмішку.

– Можна спитати?

– Так.

– Що таке «ок»?

– А, це скорочено від «окей». Тобто, все в порядку. А чого ви питаєте? Я думала, що ви в курсі. Ваше місто та королівство названі англійською. Якщо перекласти, то столиця називається Місто Зірки, Яка Падає. А королівство – Бажане.

– Іронія долі… – пробурмотів Шеметар. – Ніколи б не подумав, що хтось з нас так познущався.

Лінда розкрила рота і набрала у легені повітря, щоб розпитати що й до чого, як Шеметар випередив її:

– Банк. А навпроти, якщо вам так цікаво, королівський палац.

Лінда повернулася ліворуч, роздивляючись палац. Як у казці. Величний палац з колонами, парком, в якому грали веселки у фонтанах. Все зелене, прекрасне й шикарне. Тут би робити фотосесії!

Лінда вийшла з візка самостійно й стала навпроти важких кованих воріт, милуючись доріжками карамельного кольору, темно-зеленими, дуже схожими на туї підстриженими деревами, кущі навпаки – світло-зелені, підстрижені фігурно та парно: два коти вигнули спини, мордами один до одного. Два собаки сидять мов сфінкси, слони підняли хоботи, утворюючи арку, величні павичі розчепірили хвости, навіть два кити з фонтанчиками вітали гостей, які б їхали у кареті до палацу.