Глава 1. Полум'я, що змінило все

– Ця незграба має втратити все, – пролунав трохи хриплуватий жіночій голос у смартфоні. – Про відшкодування я потурбуюсь власноруч.

– Тільки не забудь розрахуватися, – відповів бородань, глипаючи на командирський годинник на руці.

– Пруфи в обмін на гроші.

– Шо?

– Фотки. Ноу хані, ноу мані. До речі, ти все запам’ятав, що маєш сказати?

– Майже.

– Майже?! – жінка на тому боці скипіла від обурення.

– Та все буде тіп-топ.

– Дивись мені!

– Випікаю з радістю, збираю щастя крихти

У кожному еклері, у кожному зефірі.

Печиво, капкейки, пироги, рулети –

Кожному на згадку – смакові букети.

Шоколад із перцем –

Цілить прямо в серце,

Кекси та еклери –

заспокоять нерви.

А гаряча кава,

й вишукана страва –

будуть до душі.

Ті́шать дивовижно,

зігрівають ніжно

у рясні дощі...

Наспівувала Лінда, прикрашаючи капкейки, даруючи еклерам ніжний вершковий крем, збираючи черговий торт чи просто з’єднуючи половинки зефіру. Легку джазову мелодію їй написав знайомий музикант, а Лінда написала вірші.

Вона мала своє невеличке кафе. П’ять столиків зі зручними диванчиками та довга стільниця з барними стільцями, за якими любила сидіти молодь з ноутбуками та планшетами. Стільниця мала форму гачка. Майже такого, як на льодяниковому різдвяному кийку. Кафе називалося «Зупинка щастя». При цьому воно мало би називатися «Зупинка «Щастя», але, як іноді буває – при оформленні документів виникла плутанина. Проходити ще раз пекло, на цей раз – переоформлення, Лінда не мала бажання. Тому вирішила залишити цю назву. Нехай хто як хоче, так і розуміє.

Два рази на місяць Лінда влаштовувала літературні посиденьки за чашкою кави та печивом або крихітними тістечками. Першу п’ятницю місяця збиралися поети, а останню – прозаїки. Тут були раді усім – як молодим даруванням, так і тим, хто вже мав друковані видання.

Лінда довго вагалася перш ніж відкрити цей заклад. Бо все життя балансувала поміж письменництвом та кондитерською справою. А вирішував за неї чоловік. Тепер вже – колишній. Він не розумів її ідеї, вважав провальною, однак, Лінда вмовила Сашка бо жила мріями. Іноді нереальними. Що взяти з письменниці фентезі? В реальності вона зефір замішує, а подумки летить на драконі повз величезний замок.

Сашко викупив для неї списаний старезний – ще дерев’яний! – вагон трамваю і вклав не абияких зусиль та грошей, щоб довести його до ладу. Половину вагончика займала невеличка, навіть не так – зовсім крихітна кухня, прилавок з міні-вітриною, санвузол та малюсінька кімната, в якій перевдягався персонал. На іншій – сам заклад. Особливістю його, крім творчої атмосфери, була невеличка бібліотека. Так званий бук-кросинг. Охочі могли брати з полиць книжки та приносити свої на обмін. Так-так, як ви здогадалися, біля кожного столику висіла поличка з книжками.

Стояв вагончик «Зупинка щастя» майже в центрі Запоріжжя у парку Перемоги, недалечко від озерця, в якому плавали черепахи та дикі качки, а іноді прилітали й чаплі.

Окрім Лінди у кафе працювали дві офіціантки та два бариста – по одному на зміну. Бухгалтерію вела Клавдія Львівна, яку теж люб’язно найняв Сашко. Бухгалтерка була з таким досвідом роботи, що вести маленьке кафе для неї не складало труднощів. Вона своєчасно здавала всі звіти у податкову. Завжди – ідеальні. За що отримувала гідну платню. І теж від Сашка.

У свої тридцять два Лінда виглядала на двадцять сім, може, трошки більше – кучеряве густе волосся до плечей, сині, як дніпрова хвиля очі, апетитна фігура. Лялечка, а не жінка!

Її батьки жили понад десять років у Фінляндії. Кликали до себе, але Лінда знов таки – вагалася, бо геть не готова до довгих полярних ночей. Та й до зими ставилася як цап до медузи. Добре, що у Запоріжжі зими більш-менш м’які та теплі.

Особисте життя складалося дивним чином: шлюб з бізнесменом Сашком Левицьким протримався п’ять років. Сашко старанно вчив Лінду азів підприємництва, бо тримав мережу кафе «Кавуся». Лінда все розуміла, навіть іноді давала слушні поради. Завзято пекла для «Кавусі» торти й тістечка. Перед святами – тематичні. Тут можна було навіть замовити торта на день народження. Або придбати напередодні свят – смачне імбирне печиво, штолени, зефір, кекси або панетоне, паски тощо. Все за рецептами мами та бабусі, які зберігалися у старезному загальному зошиті, до якого підшивалися нові – вже Ліндіни записи.

Кондитерський цех знаходився в окремому приміщенні, яке орендував Сашко. Там стояли хіба що не вряд три потужних планетарних міксери, конвектомат та величезна духова шафа. І здавалося, що все у житті Лінди та Сашка складається майже ідеально.

Та щастя виявилося не таким довгим, як хотілося б. У якийсь момент обидва зрозуміли, що стосунки добігли кінця. Розійшлися мирно. Мережу він продав. Саме з продажу Сашко й залишив десять відсотків Лінді. Житло вже колишній чоловік залишив їй, як і величеньку суму грошей, щоб Лінда байдики не била, а зайнялася справою, яка б приносила прибуток. Однак Лінда продовжувала чогось чекати, балансувати між творчістю та кондитеркою, тому Сашко продовжував допомагати – від виплати зарплатні до вирішення поточних питань.

Втім це дуже не подобалося Кірі – нинішній дівчині Сашка. Кіра на відміну від Лінди мала кілька салонів краси, які розкрутила власними силами. Зв’язки у неї були скрізь – різні клієнтки обслуговувалися. На Сашка Кіра мала неабиякі плани. А Лінда плуталася під ногами своєю недолугістю та незграбністю.