18

Шестеро людей сиділи, немов громом вражені, тільки очима лупали.

Першим схопився на ноги Матвій:

— Треба промити шлунок, давайте теплої води, солі!

— Сіль не дам, — огризнувся Неля. — Хай одну воду хлебче. Клізму йому втуліть!

Віка зблідла:

— У мене теж щось ріже в животі… Капець, там явно були отруйні гриби!

Матвій підбіг до Вадима, що досі сидів, зігнувшись, тримаючись за живіт і ніби аж корчачись у судомах, та подав йому дволітрову банку з водою:

— Пий, швиденько! А потім два пальці в рот! 

Вадим раптом розігнувся і зареготав:

— Це був жарт! А ви повірили, ахахаха! Нелька, зараза, солі пошкодувала для помираючого друга! 

— Я б тебе ще й добила, щоб не мучився, — відпарирувала Неля.

Ірина з Ніком тільки переглянулись і знизали плечима — мовляв, що за дурні жарти!

Але Віка продовжувала стогнати:

— Хай вам біс, мені погано, ріже в животі! 

Матвій підійшов тепер до неї і почав розпитувати, де болить. Вони про щось тихо шепотілися в кутку кімнати. Тоді лікар дістав з кишені якісь таблетки і простягнув їй, а Віка прожогом вибігла з кімнати.

— Що це з нею? — спитав Вадим, пересміявшись.

— Просто дівчина схильна до самонавіювання, — спокійно пояснив Матвій. — А ще в неї мають початися, вибачте за такі інтимні подробиці, критичні дні. Я дав їй но-шпу, гадаю, скоро все минеться.

— Ну ти й придурок, — сказав Нік до Вадима.

— Ти таки нарвешся на неприємності! — бородань скочив на рівні ноги та прийняв загрозливу стійку. — Кажи краще, як нам звідси вибратися?

— А я звідки знаю? — Нік знизав плечима. — Я такий же заручник ситуації, як і ви. 

— А я не вірю! — голосно сказала Неля. — Я чула, як ви минулої ночі з Олегом розмовляли на ґанку свого будиночка. І ти йому сказав таким ще командним тоном : "Треба шукати!" Що шукати? Сову? Хочете всіх надурити? Найрозумніші типу тут?

Нік покрутив пальцем біля скроні:

— Ви, мадам, зовсім тю-тю. Ми з Олегом справді виходили ввечері покурити і говорили про те, що треба шукати спосіб зв'язатися з навколишнім світом. Згадували про фільми, де люди, що пережили корабельну аварію, на острові розпалювали багаття, аби їх побачили з суден, що пропливають повз…

— Але які кораблі на цьому озері? — не втрималася Ірина. — Ми поки добиралися до острова, навіть рибальського човника не помітили. Взагалі це таке глухе місце, той чоловік, що нас привіз, казав, що до найближчого села сорок кілометрів.

— А з повітря? — підтримав Ніка Олег. — Якщо розвести велике вогнище, нас можуть побачити з літака чи вертольота. Або, може, якісь квадрокоптер, чи метеорологічні зонди засічуть… Подумають, що пожежа, викличуть надзвичайників. І все, ми врятовані! 

— А якщо ми випалимо всі дрова, а нас так ніхто й не побачить?  — спитав Вадим скептично.

— Навколо багато дерев,  будемо рубати і палити вогнище щоночі, хтось та й помітить.

Усі дружно погодилися, що це досить вдала ідея.

Вирішили почати прямо зараз — бо вже стемніло. Проте перед цим треба було приготувати щось на вечерю.

У відрі ще лежало трохи грибів, хоча після витівки Вадима їсти їх нікому не хотілося. Але за наявності відсутності будь-чого іншого…

— О, у нас ще є м'ясо! — згадав  Вадим, потираючи руки. 

— Їжак, — пирхнула Неля. — Фе, їжте його самі!

— Нормально, це не хробаки і гусінь, тільки треба його гарненько обсмалити, запекти, і від кроля не відрізниш, — було не ясно — Вадим жартує чи говорить серйозно.

— А хто його замочить? — скривилася Неля. — Може, ти, Валику?

— Хай он Матвій, —  хутко перевів той стрілки. — Вони там у медінституті жаб різали, то їжак — майже те саме!

— Не хочу, — відмовився Матвій. — Між іншим, той їжак поводився якось дивно. Не виключено, що він скажений. З дикими тваринами таке часто буває. 

 — От, знайшов відмазку. — розвів руками Вадим. — Ну добре, як справжній чоловік візьму брудну роботу на себе. А Ірина потім приготує нам дичину.

Він узяв зі столу ножа і подався до дверей. Та вже за хвилину знадвору почувся його обурений голос. Йому щось відповідала Віка. Обоє кричали, що було сили.

 — Треба вийти глянути, що там трапилося, — сказав Нік. — Вам не здається, що він якийсь психічно неврівноважений?

 — Я думаю, він наркоман, — раптом сказав Матвій. — Може, зав’язав, звичайно. Але щось таке є в ньому…

Вони обоє піднялися і рушили до дверей. За ними встала зі стільця Ірина. Неля та Олег залишилися сидіти. Та не встигли чоловіки переступити поріг, як двері відчинилися, й на порозі з’явився обурений Вадим.

 — Ця тупа курка випустила їжака! — закричав він з порогу, вказуючи рукою позад себе.

 — Сам тупий! — волала за його спиною Віка. — Убивця! Не дозволю знущатися з тварин!

Їх ледве розняли, бо дівчина була всерйоз настроєна вискубти Вадиму його розкішну шевелюру. 

Неля реготала, що було духу, разом із нею весело сміявся Олег.

 — Дурдом “Сонечко”, — буркнув Нік і махнув рукою.

 — Ми збиралися розпалювати вогнище, — нагадав Матвій.

Згадавши про заходи для самопорятунку, про які вони зовсім забули, плануючи вбивство їжака, мешканці острова збадьорилися і дружно стали вдягатися, аби розпалити надворі  вогнище. Вони нагадували Ірині великих дітей, настрій яких міняється щоп’ять хвилин від радісного реготу до розпачливих сліз. Але чим би діти не тішилися — аби не билися, — подумала заклопотано.

 — Я залишуся тут, спробую щось придумати на вечерю, — сказала вона.

Інгредієнтами для майбутньої страви були все ті ж  сумнозвісні гриби. Плюс вода і сіль. 

“Коли я повернуся додому, більше не зможу дивитися на гриби у будь-якому вигляді, — думала вона, дрібно нарізаючи опеньки та заливаючи їх водою.   — Хоча б якусь дрібку борошна, можна було б замісити тісто і зробити щось на зразок коржа.”

Але борошна в них не було.

Тоді вона зробила великий злочин — відкрила Нелину сумку, щоб пересвідчитися, що запаслива жінка не приховала там якихось їстівних припасів. Звичайно, перед цим визирнула у вікно. аби переконатися, що  решта “загублених” метушаться на пляжі, тягаючи докупи дрова і хмиз. Вогнище вже розгоралося, і  в відблисках червонястого світла люди нагадували якихось первісних дикунів, що здійснювали ритуальний танець.