16.

Після вечері вони ще всією компанією трохи посиділи у "жіночому" будиночку, намагаючись розповідати анекдоти і різні кумедні історії, але все те виглядало дещо силуваним і притягнутим за вуха. 

Зрештою чоловіки зібралися йти до свого помешкання, бо там ще потрібно було натопити.

Жінки ж залишилися одні. Підкинувши дрів до грубки, замкнувши двері і прибравши зі столу, не знали, чим зайняти себе. Наче ще не пізно, спати не хотілося, але, не маючи змоги зайняти себе за допомогою телебачення чи гаджетів, вони почувалися не в своїй тарілці.

Особливо збентежена була Віка. Вона час від часу брала до рук смартфон та перевіряла, чи не з'явилися на екрані заповітні поділки, що сповістили б про появу мережі.

— Там, мабуть, усі підписники на вухах стоять, — бурмотіла вона. — Пообіцяла прямий ефір, з розповіддю про те, як ми тут влаштувалися, і на тобі! Повідписуються тепер… Я організаторам цього так не залишу! Обіцяли ж, що доступ до соцмереж буде!

— Може, це тимчасові неполадки? — припустила Ірина. — Щось зламалося, прибуде знімальна група і все відремонтує…

— Ти така наївна, — криво усміхнулася Неля. — Мені здається, це вже якась частина випробування. 

Ірині теж так здавалося, але вона промовчала, щоб ще більше не засмучувати Віку.

Вони розстелили ліжка та лягли. Проте сон не йшов. Зав'язалася млява розмова ні про що. Віка розповіла, що вона розлучена, чоловік у неї відомий бізнесмен, який одружився з нею після її перемоги на конкурсі краси, де він був спонсором. 

Але "принц" виявився скупим і непоступливим, наполягав на тому, щоб дружина сиділа вдома і варила йому обіди з трьох страв та прала вручну сорочки. А після народження сина взагалі завів коханку. Вікторія не витримала, забрала дитину і пішла. Перебралася до батьків, якийсь час перебувала в депресії, годинами бродила соцмережами, аби відволіктися від неприємних думок. І тут їй спало на думку спробувати себе в ролі блогера. 

Довго не знала, яку "спеціалізацію" обрати. Спершу вирішила спілкуватися виключно на теми материнства та виховання дітей, але потім занудьгувала.

Для неї більш благодатною темою стали розповіді про різні покупки та новинки косметики, біжутерії, парфумів, далі сюди долучилася побутова техніка та ґаджети. Дівчині стали пропонувати тестування різної продукції її виробники, за це платили пристойні гроші або дарували свої товари.

Одним словом, досить швидко Вікторія почала непогано заробляти блогерством. Але їй, як і багатьом іншим людям, котрі мали деякі досягнення, постійно хотілося більшого.

Більше підписників, більше клієнтів, більше слави та популярності.

На шоу вона попросилася сама, через "знайомих", про яких згадала мимохіть, з загадковим виразом на обличчі. І тепер погрожувала тим же "знайомим" розповісти про некомфортні умови, в яких опинилася.

Ірина небезпідставно припускала, що те "знайомство" відбулося через ліжко, але, зрештою, яка їй різниця?

А от Неля напружилася й тепер дивилася на колишню подругу неприязно, підозрюючи, що її таємничий знайомий може виявити протекцію і в плані перемоги в конкурсі, а решта учасників упіймають облизня.

— Загалом трохи несправедливо виходить, — заявила вона. — Ставити поряд медійну персону, за яку проголосує багато підписників, із звичайними людьми! Хай би вже робили окреме шоу для "зірок", а окреме — для тих, хто всього в житті звик досягати сам…

— А ви не "зірки" хіба? — Віка закліпала довгими нарощеними віями. — Ти — відома спортсменка, Аліса — письменниця і мандрівниця. Все по-чесному!

Поступово розмова затихала і змінилася сонним диханням. Одна лише Ірина не могла заснути. Вона випробувала усі звичні методи — рахувала овець; розкривалася і трохи змерзнувши ( бо дрова вже перегоріли і в кімнаті стало прохолодно) знову закутувалася в теплу ковдру; подумки співала пісні та розповідала вірші.

Потім їй захотілося в туалет. Вона підвелася з ліжка, накинула на піжаму теплу кофту й вирушила до ванної. Коли переходила коридором, їй почувся якийсь шум, але не в тій кімнаті, де спали її коліжанки, а ніби знадвору.

Не витримала цікавості, відчинила вхідні двері і вийшла на веранду. 

Холод відразу пробрався під кофтину, змусив тіло мерзлякувато зіщулитися. Тут на вікнах не було штор, і жінка побачила вогник, який миготів на півдорозі між їхнім будиночком та оселею чоловіків. Він рухався то туди, то сюди, дещо хаотично, немов хтось подавав сигнал чи хотів когось покликати.

Навшпиньках вона відчинила двері веранди  і визирнула назовні. Поки очі призвичаїлися до темряви, жінка уже добряче змерзла, аж зуби цокотіли.

І все ж змогла роздивитися Олега, який ходив по доріжці, присвічуючи собі телефоном.

— Не спиш? — обернувся він до неї. Виглядав якимось… чи переляканим, чи стурбованим.

— Та от, встала води попити, і почула, що хтось ходить… Щось сталося?

— Нічого особливого, годинника загубив. Шкода, дорогий, зараза. Ще й подарунок від особливої для мене людини. Ти там, у вашому будиночку, нічого такого не бачила?

— Ні, але я подивлюся, — сказала Ірина. — Може, й справді він там. Тут же немає нікого, краще вранці пошукати, коли буде видно 

— Мабуть, ти маєш рацію, — чоловік знічено усміхнувся. — Я просто такий нетерплячий, не зміг дочекатися ранку. Але, мабуть, і справді краще йти спати, а день усе розставить на свої місця.

 — На добраніч, — сказала Ірина та швидко повернулася до приміщення, бо вже зуб на зуб не потрапляв. Але у веранді не стрималася й знову поглянула у вікно.

Олег продовжував ходити по галявині, і вогник ліхтарика від його телефона то опускався, то піднімався.

"Якийсь він дивний, — подумала жінка. — Якщо насправді такий багатий та успішний, яким себе позиціонує, чому так переживає через якийсь годинник? Хіба що це лише відмазка, а насправді він займається чимось іншим."

Але стояти і спостерігати за блуканнями свого товариша їй скоро набридло. 

" Так можна і пневмонію заробити, — подумала, відчуваючи, що ноги й руки вже геть задубіли. — Ні, завтра треба розповісти про цей випадок іншим учасникам, а зараз іду спати."