15

Всього будинків було чотири. Три з них — житлові, з невеликою верандою, з котрої мешканці потрапляли в передпокій, а звідти двері вели до спальні, кухні та ванної кімнати. У спальнях, як і на "базі", де вони жили раніше, стояло по три ліжка, стільки ж тумбочок, також тут знаходилася ще радянського зразка шафа, стіл та три стільці. Вся обстановка нагадувала студентський гуртожиток чи готель у глибоко провінційному містечку.

Вадим клацнув вимикачем — і під стелею загорілася лампочка у блякло-жовтому абажурі.

— Цікаво, як сюди провели електрику? — запитав він. — Наче ніде не видно стовпів з дротами…

— Тут є генератор, — пояснив Нік. — А от опалення пічне, треба топити грубку. 

— А як її топити? — збентежилася Вікторія. — Це що, дрова самим шукати? Тут до біса холодно…

Дрова шукати не довелося, вони лежали акуратним штабелем у дровітні поблизу четвертого будинку, що був більшим за розміром і колись, певно, використовувався як господарська споруда. З одного боку була прибудова-гараж, з іншого — просто велика зала незрозумілого призначення, цілковито порожня. Можливо, кіношники мали тут зберігати свою техніку?

З зали двері вели до кількох комірчин. Відчинивши одну з них, новоспечені острів'яни побачили різні інструменти  та господарське знаряддя, а також посуд.

За другими дверима знаходилися полиці, які були цілковито порожніми. Було схоже, що тут мали зберігатися продукти.

— Дивно, — протягнула Неля, — чому тут немає нічого з їжі?

— Може, ще не встигли привезти? — знизав плечима Олег. — Але надворі вже темніє, пора б їм і об'явитися! Що нам, голодними сидіти? Ніку, зателефонуй своїм роботодавцям!

— Куди? В рельсу? — огризнувся оператор, котрий виглядав невдоволеним. — У мене на телефоні так само немає мережі, як і у вас!

— Але якщо вони знали, що тут не ловить сигнал, то мали б забезпечити якийсь інший спосіб зв'язку, — як завжди, розважливо промовив Матвій.  — Рація, чи щось таке повинно бути. Раптом комусь стане погано, чи виникне інша позаштатна ситуація?

Вони дружно обнишпорили всі чотири споруди, але жодної рації чи радіопередавача не знайшли.

— Це просто обурливо! — найбільше така ситуація дратувала Віку. — Я обов'язково поскаржуся організаторам цього шоу. Працівники щось налажали, а ми маємо тепер сидіти голодні, без зв'язку з навколишнім світом, і чекати з моря погоди!

— Добре, хоч світло є, і можна зігрітися, — зауважив Матвій. — У всьому треба шукати плюси.

— Я не належу до прихильників позитивного мислення, — буркнула Неля. — Схильна думати, що нас просто розвели, як лохів. Запроторили сюди, а самі тепер через приховані камери спостерігають  за нашою  реакцією, перевіряють стресостійкість. От вам! — вона скрутила дулю і тицьнула її чомусь у стелю ( можливо, на її думку, саме там була захована камера).

— Але чому вони не припливли? Човен зламався? — непокоїлася Вікторія. Вона щоп'ять хвилин підходила до вікна і виглядала назовні. Проте надворі вже зовсім стемніло, і з освітленого приміщення нічогісінько не можна було роздивитися.

— Що б там не трапилося, думаю, завтра вони прибудуть і все пояснять, — сказала Ірина. — Давайте нарешті протопимо, щоб тут можна було ночувати.

У дитинстві вона щоліта гостювала в селі у бабусі і бачила, як та розпалює грубку. Тому взяла дрова, стару газету, яка знайшлася в комірчині з інструментами, та заходилася розводити вогонь. Вадим простягнув їй свою запальничку, а решта почала дружно давати поради, пригадуючи нещодавно прослухану лекцію Максима. Їхні пропозиції звучали врізнобій, і якби Ірина робила все те, що їй казали, то навряд чи їй вдалося б розвести вогонь.

Проте вона просто пригадувала, як діяла її бабуся, й робила те ж саме.

І от перший несміливий вогник весело лизнув дрова, вони затріщали і  раптом весело запалали, викликавши у учасників шоу веселе пожвавлення.

Було вирішено, що чоловіки ночуватимуть у другому будинку, але поки що всі згуртувалися у "жіночому" приміщенні, притуливши руки до грубки, що швидко нагрівалася.

— Чаю скип'ятити б, — зітхнула Віка. — Там, у комірчині, здається, був чайник і каструлі. Тільки от немає ні заварки, ні їжі. А, до речі, тут є вода? 

На кухні знайшовся кран, при обстеженні виявилося, що він працює, й вода тече, правда, тільки холодна. Мабуть, на острові була своя свердловина.

Принесли чайник, Ірина набрала води та поставила на плиту. Також у кухонній шафі відшукалися чашки, ложки з виделками  та тарілки. 

— Ну чому вони хоч заварку з цукром не залишили? — обурилася Віка. — Що нам тепер, просто окріп сьорбати?

— Можна заварити гілки дерев. Або хвою, — Матвій почухав потилицю.

— Не треба хвою, — Неля розв'язала шворки, що стягували її наплічник, і дістала звідти пачку чаю. — Цукру немає, ви вже вибачайте. То біла смерть, від нього одна шкода.

— Ура! — Віка підстрибнула на місці. — А може, в тебе ще щось є, раз ти така запаслива?

— Може, й є, — Неля виглядала цілковито серйозною, — але я ще добре подумаю, перш ніж розкидатися продуктами. Можливо, нам тут ще довго доведеться сидіти на підножному кормі...

— Та ну, це ти загнула, — махнув рукою Вадим. — Завтра зранку приїде знімальна група і привезе харчі. А нам що, голодними лягати спати? Ділися своїми "заначками"! 

— Я нічого нікому не зобов'язана давати, — відрізала Неля. — Чому ви самі не поклопоталися, щоб щось узяти з собою?

— О, в мене є печиво! — раптом згадала Віка, і дістала з сумки пачку вівсяних галет. 

Нік теж поліз у свій наплічник і витягнув банку м'ясних консервів.

— Нормально, — зрадів Олег, — з голоду не помремо!

— Добре, — змилосердилася Неля, — тримайте!

Вона дістала з рюкзака пачку рису.

— На фіга ти тягнула з собою крупу? — здивувалася Віка.

 — А звідки мені було знати, чим тут годуватимуть? Я звикла до здорового харчування, і не готова їсти якісь концентрати чи вермішель з пакетиків!

— До речі, "Мівіна" у мене теж є, — заявив Нік.