12

Спала Ірина не дуже добре, їй увесь час мерещилося, що вона кудись біжить, ховається, хтось її наздоганяє… Вже перед ранком примарилося, що будинок, у якому вони знаходяться, затоплює повінь, люди вибираються на дах, але місця там мало, всі стоять,тісно притулившись один до одного. І раптом Ірина відчула, що хтось штовхає її в спину. Озирнулася — за нею стояла Неля і криво посміхалася.

— Обережніше… — Ірина більше нічого не встигла сказати, бо її штовхнули ще сильніше, вона втратила рівновагу, спробувала вхопитися за водостічну трубу, але та відірвалася від даху, і жінка, як була, стискаючи в руках шматок злощасної труби, впала вниз, прямо в бурхливий потік, що вирував під стінами будинку. Як-то буває у снах, падіння затяглося — вона все падала й падала, аж зрештою холодна вода поглинула її, видираючи з легень останнє повітря… й Ірина прокинулася.

Сіла на ліжку, обережно видихуючи страх, якого натерпілася за той коротенький проміжок часу, доки сон ще володів нею.

Як би сказала її мудра бабуся: "Дурне спить — дурне й сниться".

***

Медогляд нічим особливим не вирізнявся, а от психолог видався дивним. Це був вже немолодий дядечко, чимось невловимо схожий на весільного тамаду. А ще він нагадав Ірині, як колись, ще на початку двотисячних, коли вона тільки пішла працювати після вузу, директор їхньої фірми піддався модній тенденції проводити для співробітників тренінги, щоб, як він висловлювався, "зміцнити колективний дух". Цей психолог так само, як і тодішній модний тренер, організував для їхньої групи цілковито безглузді, на думку Ірини, заняття.

Наприклад, треба було познайомитися, назвавши свої якості, що починалися на першу літеру імені. Для більшості учасників це не склало труднощів, Віка миттю заторохкотіла : "Я весела, вірна, віддана, волелюбна…", Неля поважно назвала наполегливість, надійність, незалежність, Вадим, якому було лінь щось придумати, повторив сказане Вікторією, Матвій пробурмотів про миролюбність та міцність переконань, Олег, трохи подумавши, назвав організованість, охайність та обережність. І тільки Ірина бовкнула "ініціативність", а потім до неї дійшло, чому всі так дивно на неї витріщилися.

 — О, це треба на першу літеру імені? — з дурнуватою посмішкою викрутилася вона. — А я думала, прізвища…

"Ото роззява! Я ж Аліса, що це мене так перемкнуло!"

Як назло, на літеру "а" жодної риси придумати не виходило. "Активність", — підказав бадьорий психолог, і Ірина, незадоволено хмурячись, повторила за ним. Дідько, яка ж вона активна! Якесь дурне завдання! 

Наступне було не менш вигадливим — намалювати фантастичну тварину, якої немає в природі, а психолог потім інтерпретував їхні малюнки, зі значущим виглядом розповідаючи про характер і темперамент кожного. Найчастіше при цьому потрапляв пальцем у небо, але більшість учасників були в захваті. Лише Олег виглядав невдоволеним, бо його охарактеризували як людину, котра легко піддається сторонньому впливу, є несамостійною і пасивною. 

— Це якась маячня! — голосно заявив він і відмовився брати участь у подальших, як він висловився "безглуздих експериментах".

Ліка кинулася вмовляти його продовжити заняття, а Нік, вимкнувши камеру, на яку до цього з байдужим виглядом знімав усе, що відбувалося, дістав з кишені телефон і почав грати в якусь гру.

Зрештою Олег змінив гнів на милість і повернувся до кімнати, де вони сиділи за великим круглим столом, а психолог уже роздав усім аркуші паперу та ручки.

 — Тепер буде асоціативний тест! — урочисто проголосив він. — Я буду називати слова, а ви, не думаючи довго, пишіть асоціації, які у вас при цьому виникають. Писати можна лише одну хвилину, а далі переходимо до наступного слова.

Ірина, як на нудному уроці, малювала в куточку аркуша химерні візерунки із квітів та листя. Їй хотілося, щоб увесь цей фарс скоріше закінчився. Невже телекомпанія не могла знайти якогось соліднішого спеціаліста, котрий провів би професійні тести, а не оце от все? Хоча, можливо, для глядачів такі ігри видадуться цікавішими, аніж серйозний психоаналіз. Будуть сидіти перед телевізором з ручкою та блокнотом і теж старанно писатимуть асоціації, щоб потім дізнатися щось новеньке про себе. Хм…

Заглибившись у роздуми, Ірина мало не проґавила перше словосполучення, яке назвав психолог.

"Ліс удень?" Вона швиденько накидала перше, що спало на думку: "Сонце, світло, тепло, квіти, пташки".

"Ліс уночі" — " Темно, холодно, страшно, можна заблудитися".

"Море" — "Відпочинок, романтика, подорож, свято".

"Кінь" — "Сила, швидкість, страх"

"Хатинка" — "Затишок, самотність, віддаленість"

"Глечик в пустелі" — "Небезпека, таємниця, здійснення бажань".

 — Тепер я назву вам, що означає кожна група асоціацій, а ви переглянете власні відповіді. Зачитувати їх вголос можна, але необов'язково; якщо не хочете озвучувати — можете залишити свої асоціації при собі, — психолог хитро прискалив одне око. — Отож, "ліс удень" — це ваше ставлення до життя, "ліс уночі" — ставлення до смерті, "море" — ставлення до кохання, "кінь" — ставлення до людей протилежної статі, "хатинка" — ставлення до сім'ї, "глечик у пустелі" — ставлення до сексу.

Віка весело захихотіла.

— А в мене там, де "ставлення до сексу" вийшло "багато грошей"!

— Щось у цьому є, — філософськи заявив Вадим. — А в мене там "казка".

— Любите розповідати дівчатам казки? — психолог підбадьорююче кивнув.

Усі дружно почали обговорювати свої результати. Тільки один Олег, що сидів поруч із Іриною, незадоволено зім'яв свого аркуша і викинув до сміттєвого відра.

— Що за маячня! Де вони видряпали цього горе-психолога! — пробурмотів він собі під носа.

Ірині стало цікаво, що ж він там написав. Взагалі, пригадавши вчорашню розмову з Вікторією, вона подумала, що Олег, певно, і є той самий мільйонер, який видає себе за іншу людину. Можливо, навіть справжнє ім'я у нього зовсім інакше, і розповідав він про себе "легенду", так само, як і вона. А в тих асоціаціях, можливо, написав щось таке, що могло його видати?