9

Перед тим, як записувати інтерв'ю, всі зібралися в великій вітальні, чинно розсілися у кріслах та на  канапах і прослухали інструктаж Ліки про те, що говорити, як говорити та чого говорити в жодному разі не варто.

Виявилося, що не рекомендовано було піднімати теми політики, релігії, здоров'я, не обговорювати інших учасників і не намагатися маніпулювати глядачами, розповідаючи про якісь свої проблеми й негаразди.

— Ви маєте бути позитивними, — давала напуття Ліка. — Викликати симпатію самим своїм виглядом. Не важливо, зрештою, що ви розкажете, важливо — як. Вам потрібно зачарувати глядачів, щоб вони за вас голосували…

— А в чому взагалі полягає суть цього шоу, нам так і не розповіли, — незадоволено протягнув Олег. — Тобто, ми маємо виконувати якісь завдання, логічно було б, щоб за їхніми результатами аутсайдери покидали шоу, а переможці продовжували гру. А тут, виявляється, все залежатиме від глядачів…

— Ну ви ж знаєте, як це робиться, — заторохтіла Віка так бадьоро, наче вела прямий ефір для свого блогу. — Таким чином телекомпанія хоче заробити — за дзвінки й смс на платні номери можна отримати купу бабосів.  А люди телефонуватимуть і писатимуть, бо ж хочеться щоб виграв той, хто тобі до вподоби…

— Це ще не все щодо правил, — Ліка безцеремонно перебила блогерку. — Ви будете жити в котеджах на острові. Вашим завданням буде, окрім виконання завдань спеціальних квестів, обстежити навколишню територію і знайти сховану десь неподалік табору золоту сову. Хто її знайде — той буде головним переможцем.

— Якісь маразматичні правила, — голосно заявила Неля. — Ото хтось знайде випадково ту вашу сову — і все, виграв? А навіщо тоді прикладати зусилля до участі в конкурсах?

— Щоб вас не вигнали, — коротко повідомила Ліка.

— Ясно, що нічого не ясно, — зітхнув Матвій. — Ну що ж, будемо по ходу розбиратися.

Ірина увесь час мовчала. Це не дуже в'язалося із узятим нею на себе образом, але що поробиш?  Можливо, вдасться зійти за розумну і загадкову особу…

***

Щоб визначити порядок співбесід, вирішили потягнути жеребок. Нарізали клаптиків паперу, кожен написав своє ім'я, і всі їх вкинули до трьохлітрової банки, гарненько згорнувши. Потім Ліка діставала папірці, голосно оголошуючи: "Цей учасник буде першим...цей другим…"  і так до останнього.

Результати були дуже цікавими.

Неждано-негадано виявилося, що Ірина має розповідати про себе найпершою.

Вона аж розгубилась — бо ще не встигла добре продумати свою версію. Проте була-не була, все одно від цього нікуди не подітися. Якщо хочеш стати відомою й популярною людиною, потрібно "тримати марку" на рівні відомих і популярних людей.

Тому, коли її запросили до бібліотеки, де була найбільш урочиста атмосфера, вона впевнено посміхнулася ( не варто забувати, що за "легендою" вона популярна мандрівниця і письменниця, яка пише книги про свої подорожі). Отож до інтерв'ю та зйомок їй не звикати…

Вона пройшла на вказане місце за невеликим столиком і присіла так, як їй звелів Нік.

Згадала про "позитив" і спробувала широко посміхнутися в камеру та помахати рукою. Оператор скривився, немов цілий лимон без цукру зжував:

— Будь ласка, не кривляйтесь!

Ірині стало образливо. Ото неприємний тип!

— Тоді кажіть ви, що мені робити…

— Просто сидіть спокійно, і відповідайте на запитання!

Ірина знизала плечима.

— Запитуйте!

— Алісо, розкажіть, будь ласка, про ваше дитинство, — запропонувала Ліка, розтягуючи губи в широкій посмішці.

— Ну, у мене було чудове дитинство, — ввімкнула фантазію Ірина. — Мій татко був дипломат, а мама — оперна співачка, тож ми багато подорожували, якийсь час жили за кордоном, у Польщі та Німеччині…

— Ой, як цікаво! — трохи заздрісно промовила Ліка. У її голосі читалося: "От є ж такі щасливчики, що народжуються у крутих батьків, все готовеньке отримують…"

Ірина ледь перевела подих.

— А чи є у вас сім'я, діти? — вкрадливо поцікавилася асисентка режисера.

— Ні, вірніше, була… — Ірина на мить затнулася, хоча ця пауза виглядала цілком природньо. — Ми з чоловіком розлучилися. Він був...е-е-е… футболістом. Увесь час то на змаганнях, то на зборах. Я його місяцями не бачила. Врешті-решт ми стали зовсім чужими людьми…

"О господи, футболіст… Що я верзу… А як вони погуглять моє вигадане прізвище і побачать, що ніякого такого футболіста в природі не існувало? Ет, скажу, що я залишилася на дівочому прізвищі…"

Втім, на її щастя, детально про колишнього чоловіка її не розпитували. Ліку більше цікавили питання про її хобі, чи легко писати книгу, та в яких країнах вона побувала і куди б іще хотіла поїхати.

— До Ізраїлю і в Індію, — відповіла Ірина, не замислюючись. І справді, це була її мрія.

А про книгу відповіла, що писати легко, але не вистачає фактичного матеріалу, тому планує назбирати його за той час, поки братиме участь у шоу.

— А можливо, ви й про наш конкурс напишете книгу? Так би мовити, погляд зсередини, — запропонувала Ліка.

— Я вже думала про це, — Ірина посміхнулася, ніби віддзеркалила її. — А ваша телекомпанія мені заплатить за рекламу? Бо моя праця коштує дорого.

— Ну, про це можна поговорити пізніше, це технічні питання, не для інтерв'ю…

— Добре, а про що мені ще розповісти? 

— Чому ви прийшли на це шоу? — раптом вклинився, як Пилип із конопель, Нік.

"До чого ж безцеремонний тип!"

— Мені стало нудно, — вона знову знизала плечима. Щось цей жест вже стає нав'язливим, треба придумати щось інше. — Зараз кордони позакривали, немає можливості подорожувати так, як у попередні роки. В грошах у мене особливої потреби немає, я просто азартна людина, мені подобаються пригоди, випробування…

— Ну що ж, дякую за інтерв'ю, — Ліка знову радісно засміялася, ніби Ірина сказала щось геть кумедне. — Про пригоди і випробування будьте певні — ми приготували для вас повний комплект. Нудно точно не буде!

— Я й не сумніваюся в цьому, — відповіла Ірина з неабияким полегшенням від того, що вся ця тягомотина, нарешті, позаду.