1

"Ти застрягла в моєму серці, 

Як куля посеред бою.

Розстріляний і бездиханний,

Ожив під твоєю рукою…"

Вона ледве продерла очі (вчора допізна сиділа за комп'ютером, доробляючи чергове термінове замовлення).

Телефон продовжував виспівувати голосом соліста популярного гурту "Без обмежень", аж на своїй половині ліжка невдоволено завовтузився чоловік і прошипів щось про дурепу, яка не може поставити нормальний рингтон, і про ідіотів, котрі цій дурепі телефонують у суботу зранку.

Ірина нарешті намацала під ліжком капці, схопила телефон, що продовжував розриватися від дзвінків, і в одній короткій нічній сорочці вискочила на кухню.

— Алло! 

На ніч забула зачинити кватирку, тож кухня зустріла її лютим холодом. Осінь прийшла несподівано...ага, наприкінці жовтня, а до того було ще літо. Принаймні, їй дуже хотілося у це вірити.

Стояла, тремтячи від холоду, обійнявши себе однією рукою, а другою притискала до вуха телефон.

— Ірино Олександрівно, доброго ранку! Ми вас не потривожили?

— Зовсім ні! — життєрадісним голосом із розряду "для клієнтів" відповіла Ірина. — Доброго ранку, слухаю вас!

— Ви залишали своє резюме для участі у тестуванні нової віртуальної соцмережі, — відтарабанив їй у вухо  бадьорий жіночий голосок. — Так-от, можу вас привітати — ви опинилися серед переможців конкурсного відбору. Потрібно буде, правда, пройти ще співбесіду, але вона відбуватиметься по скайпу. Розумієте, карантин…

— Так, звичайно, я не маю нічого проти скайпу, — вона зраділа. За ту гру-соцмережу обіцяли добре заплатити. Робота з дому, ще й не дуже складна ( бо все-таки грати в гру — це не те, що писати якісь зубодробильні статті на замовлення про те, чого ти не розумієш і, певно, не зрозумієш ніколи).

— Але є ще одне "але"... — жінка на тому боці слухавки на мить замовкла, неначе слухаючи якісь інструкції від невидимого співрозмовника. — Розумієте, для нашого проекту в останню мить змінили умови і локацію. Зате оплата учасникам буде вдвічі вищою. А переможець отримає сто тисяч гривень! — останні слова вона вимовила з придиханням, ніби на мить уявила себе на місці цього щасливчика.

— Змінили умови?.. А можна детальніше про це? — Ірині страшенно хотілося закурити, але вона поборола в собі це бажання. Кинула шкідливу звичку рік тому, і, здавалося, зовсім відвикла від сигарет, але в ті миті, коли хвилювалася, організм видавав звичну реакцію.

— Нічого особливого, — жінка заговорила скоромовкою. — На жаль, з соцмережею нічого не вийшло, це занадто масштабний і дороговартісний проект, його поки що заморозили. Можливо, згодом, коли криза мине… Але ми запрошуємо вас до участі в зйомках реаліті-шоу для нашого телеканалу. 

Ірина мовчала. У неї замерзли ноги і зуби вже почали зрадницьки вибивати морзянку. Не відводячи телефону від вуха, другою рукою взяла запальничку і увімкнула всі конфорки на газовій плиті, а потім ще й духовку. О, так було значно краще. 

— ...в чудовому мальовничому місці. Комфортні будиночки з усім необхідним для життя, колишня база відпочинку… — продовжувала розписувати переваги участі в новому шоу її співрозмовниця. — Братимуть участь люди різного віку і соціального статусу. Може, пам'ятаєте, колись на початку двотисячних було дуже популярним таке шоу "Останній герой"? Ну от, ми створюємо щось на кшталт нього. Лише все відбуватиметься у нас, в Україні. Старт проекту — за два тижні.

— Перепрошую, але це буде середина листопада. Там учасники що, по снігу будуть бігати? В "Останньому герої" їх хоч на тропічний острів вивозили…

— Немає в нас бюджету на тропічний острів, — голос телевізійниці став дещо невдоволеним. — Та й з виїздом за кордон зараз складно, карантин, самі розумієте. А шоу нам треба запустити на Новорічні свята, тоді якраз найширше охоплення аудиторії, люди сидять перед телевізорами і їдять олів'є… Їм усім  потрібен позитив, так, щоб забути про свої проблеми…

"Ага, дивлячись на зграю ненормальних, яких, пообіцявши великі гроші, вивезуть на природу  в таку холодригу і змусять виконувати ідіотські завдання типу бігу в мішках чи лазіння по деревах", — подумала Ірина.

Але вголос сказала інше:

— Вибачте, але я, скоріше за все, пас. У мене хворий син, я не можу його залишити. Це ж треба їхати кудись і жити там тривалий час?

— Ну, так, — погодилася невидима співрозмовниця. — Але вам добре заплатять, тож можна спробувати на цей час найняти няню…

"Ага, і для чоловіка також", — скривилися Ірина.

— Вибачте, я точно не зможу, — промовила вона. — Не варто витрачати на мене ваш час, якби то була віртуальна гра, про яку йшла мова в оголошенні — я б з дорогою душею. Але в реаліті-шоу не хочу брати участь.

— Чому? Ви нам ідеально підійшли, — телевізійниця причепилася до неї, як реп'ях до собаки. — Всі тести, анкета — просто бездоганне. Якщо справа лише в дитині — то ми можемо безкоштовно знайти людину, котра б за нею приглянула…

— Вибачте, але ні. У мене реально не вийде. Дякую вам за пропозицію.

— Ну що ж, я б радила вам ще трохи подумати. Якщо зміните своє рішення — телефонуйте. Збережіть мій номер, мене звуть Світлана.

— Добре. До побачення! 

Вона кинула телефон на стіл. Скуйовдила волосся, незадоволено поглянула на своє відображення у дзеркалі, що висіло поблизу кухонного диванчика. Який жах! Ну куди її в телевізор! 

Чорт, вона так сподівалася на той заробіток…

Рука сама потяглась до пачки сигарет, яка — Ірина знала — валялася в найдальшій шухляді серванту. Спалахнув вогник запальнички, і вона жадібно затягнулася димом, смакуючи, здавалося б, давно забуте відчуття.

Відчинила кватирку, сперлася чолом на холодну віконну шибку.

Так її й застав чоловік, котрий, виявляється, уже прокинувся і причалапав на кухню попити води.

— Б… Ірко, що за фігня! Ти знаєш, що газ подорожчав! Отоплюєш вулицю? Вимкни це негайно! І чому ти куриш в квартирі? 

Він аж почервонів від роздратування, волосся смішно стояло дибом, піжамні штани сповзали. Кинувся вимикати газ з таким виглядом, неначе рятував своє життя. А потім вихопив у неї з рук сигарету, викинув за вікно і з силою брязнув кватиркою, зачиняючи її. Скло не витримало і тріснуло.