Першу в’язку підняли над бортом ще до того, як сонце дісталося палуби.
Знизу, з баржі, кричали, щоб брали рівніше. Дерево повільно розвернулося на стропі, торкнуло поручень і зависло. Кетрін відступила, пропускаючи двох матросів із відтяжкою. Люк стежив за Саттоном; коли той підняв руку, нахилився над люком і передав наказ людям унизу.
В’язка зникла в трюмі. За нею опустили наступну.
Еліс сиділа під навісом, поклавши книгу на невисоку скриню. Дювалева людина звіряла клейма з другого боку. Вони по черзі називали позначки, іноді спиняли роботу, щоб роздивитися затерту фарбу. На третьому човні чоловік почав рахувати швидше й зарахував одну в’язку двічі. Еліс попросила повернути аркуш до неї.
— Цю ви вже записали. Вона лежала зверху, її першою й підняли.
Він подивився вниз, гукнув своїм. Дочекавшись відповіді, виправив число. Кетрін відійшла, не втручаючись.
Пахло свіжим деревом, потом і нагрітою смолою. У трюмі стукали киянками. Тесьє підганяв підкладки, матроси вкладали вантаж, Саттон час від часу спускався перевірити, чи не забрали більше місця з одного борту. Кетрін теж зійшла вниз. Постояла навпочіпки біля вже закріпленого дерева, торкнулася мотузки, під яку не проходив палець, і поступилася дорогою наступній в’язці.
Три дні берегові човни ходили до «Аврори» й назад.
Шкури приймали окремо. Дві скрині індиго спустили останніми, перевіривши обшивку й кришки ще на палубі. Кухар сердився, що люди з вантажем знову перегородили йому прохід, і сам пішов посунути порожню тару. Його новий помічник підхопив другий край. Кетрін помітила, що хлопець уже не чекає, поки на нього гукнуть.
На третій день навантаження закінчили ще до полудня. На палубі стало вільніше. Берегові робітники зібрали свої стропи, забрали порожні кухлі й почали спускатися в човен. Один повернувся по капелюха; знайшов його там, де Еліс підклала під нього загублений ніж.
Дюваль приїхав звірити прийняте.
Кетрін провела його в трюм. Він не поспішав, заглянув за останню скриню, попросив піднести світло до кріплення. Саттон показав, як укладено дерево і де лишили доступ до помпи. Купець провів долонею по сухому накриттю над індиго й нарешті випростався.
— Завтра вихід?
— Якщо вітер дозволить. Люди й припаси будуть на борту до ночі.
Він кивнув.
У каюті Еліс подала їм звірений опис. Кетрін прочитала підсумок, підписала прийняття вантажу. Дюваль забрав свій примірник, їй залишив лист до повіреного в Кюрасао й пояснив, у якій конторі його шукати.
Коли він пішов, вона ще раз переглянула назви й позначки. Триста песо після здачі. До того — море, вахти, люди, за яких вона відповідала.
Еліс підсунула їй чистий клапоть полотна.
— Витри руки, перш ніж складати. У тебе знову смола.
Кетрін подивилася на пальці й засміялася.
* * *
На берег вона поїхала з Рідом. Біля причалу розійшлися: старий подався до своєї кімнати, Кетрін — перевірити останні бочки з водою для «Аврори».
Коли Рід повернувся, ніс під пахвою складену ковдру. У другій руці тримав невеликий вузол; Кетрін запропонувала взяти його, але він сказав, що донесе. Біля причалу довелося зачекати, поки повз них прокотять бочку. Рід підняв ковдру вище, щоб не зачепили.
— Кімнату віддали? — спитала вона.
— Ключ повернув. Господар уже знайшов охочого.
— А якщо захочете знову на берег?
— Тоді найму іншу. Я й раніше так робив.
Він сказав це спокійно, дивлячись, куди ступає. Кетрін забрала в нього вузол, коли вони підійшли до сходів Оберової крамниці. Цього разу старий не заперечував.
Обер саме відпускав полотно жінці з дитиною. Попросив почекати. Дівчинка тримала край материних спідниць і дивилася на Кетрін, доки та не всміхнулася; тоді сховалася за матір.
За припаси розрахувалися швидко. Крамар перерахував срібло, відсунув сплачений рахунок і запитав про вихід.
— Завтра вранці, — сказала Кетрін. — Якщо прийдуть листи на нас, залиште в себе. Після Кюрасао дамо знати, куди йдемо далі.
— І де шукати «Боривітер», теж скажіть. Ваш Белл учора вже питав про вантаж.
Вона усміхнулася.
Рід придбав свічки й кілька пер. Кетрін стояла біля дверей, поки Обер загортав покупку. За вулицею, у просвіті між дахами, виднілися щогли. Вона впізнала свої, хоча ще кілька тижнів тому шукала б очима одне потемніле вітрило шлюпа.
Повертаючись, вони забрали замовлений хліб. Рід поставив вузол собі під ноги в човні, ковдру поклав на коліна. Кетрін сіла навпроти, притримуючи кошик.
— Еліс готова прокладати шлях самостійно? — спитала вона.
Старий трохи повернув голову, щоб краще чути.
— Готова. Перевіряти буду, поки ходжу з вами.
— Я й просила б.
— І ти перевіряй. Капітанові теж треба знати, де його судно.
Кетрін кивнула. Рід притримав ковдру, яку потягнув вітер, і показав весляреві обійти зустрічний човен із другого боку.
* * *
Белл приїхав після полудня разом з Овеном і Гаррісом.
Тесьє зустрів старого біля східців. Забрав його торбу, допоміг через борт. Овен озирнувся на палубу, де вже не лежали ні обрізки дощок, ні береговий інструмент, і попросив показати, де новий тесля облаштував собі місце. Вони пішли до люка. Кетрін провела їх поглядом, але Белл узяв її під лікоть.
— Він прийшов прощатися. Зараз подивиться й повернеться.
— А ти все владнав?
— Людей знайшов. Знову вісімнадцятеро. Беру невеликий вантаж уздовж берега, поки тут є робота. Лист у Бріджтаун передав учора.
Гарріс спинився біля Пірса. Вони заговорили про людей, що повернулися на шлюп, потім Гарріс покликав Джонні. Той саме ніс відро, поставив його й підійшов, витираючи руки об штани.
Кетрін і Белл відійшли до корми.
— Книги лишив сухо? — спитала вона.
— Лишив. Твою копію справи теж.
— Якщо затримаємося…
Вона замовкла. Белл дивився на неї, чекаючи, поки закінчить.
— Лишай Оберові, куди пішов. Я теж лишатиму.
— Домовилися.