Джонні прийшов до неї з мотком тонкої линви й почав із того, що Белл його відпускає.
Кетрін саме намагалася просунути ґудзик у петлю, яка після прання зробилася замалою. Вона відпустила сорочку.
— Куди?
— Сюди. На «Аврору». Якщо візьмете.
Він тримав моток перед собою обома руками. З-під зав’язки стирчали два короткі кінці, один недавно обрізаний.
— А сам хочеш?
— Хочу. Пірс теж лишається.
— За Пірса не відповідай.
— Він уже сказав Саттонові. Я про себе.
Кетрін усміхнулася й нарешті впоралася з ґудзиком.
— Тоді лишайся. Після сніданку підійдеш, домовимося про платню. Тільки тут доведеться слухатися не саму мене.
— Я знаю.
— І щоранку нагадувати про свою вахту я не буду.
Джонні кивнув так старанно, що вона мало не додала ще щось, але стрималася. Він уже повернувся до дверей, коли Кетрін показала на линву.
— Це навіщо?
— Овен сказав принести. Щоб не виглядало, ніби я тільки ходжу найматися.
Вона розсміялася й відпустила його.
За сніданком прийшов Норт. Розмова виявилася коротшою, ніж із Саттоном: він хотів вести вахту, знав, за що відповідатиме, і попросив таку саму платню, яку мав до останнього рейсу «Мерсі». Кетрін погодилася. Про гроші відсутнім товаришам домовилися із Саттоном: він передасть їх із надійною нагодою, кожному — належне за рахунком. Поки такої нагоди не було, чужого срібла не чіпатимуть.
Фенн і Бріггс прийшли слідом. До полудня Кетрін уже знала, кого з давніх людей матиме поруч.
Белл забрав на шлюп п’ятьох, які перейшли з нею під час захоплення. Пірс і Джонні лишилися. На «Боривітрі» тепер бракувало трьох до колишнього складу; Белл шукав їх сам. Співвласники з команди погодилися з його командуванням, а лист до вдови він забрав, щоб передати з найближчим судном у Бріджтаун.
Зі старих моряків «Аврори» найнялися десятеро. Джек прийшов із чистою сорочкою в торбі, кухар — із вимогою дати йому помічника. Решта забрала свої речі; Кетрін бачила їхні спини в човні й більше не кликала назад.
Люди Шоу зійшли того самого дня. Вона розрахувалася за три дні роботи на стоянці, потиснула простягнуті руки. Один матрос перед відходом попросив дозволу ще раз спуститися по забуту ковдру. Саттон зачекав біля східців, поки той повернувся, й тільки тоді відпустив човен.
Палуба спорожніла відразу. Біля носа лишилася робота, для якої вчора вистачало одного окрику; тепер Фенн сам подався по другого помічника.
Кетрін підійшла до Саттона.
— Скільки ще?
— Для того складу, про який говорили, двадцять шість. Разом буде сорок п’ять, із вами, Еліс і Рідом. Двох уже перевірив, завтра прийдуть із речами. Тесля потрібен насамперед.
Вона подивилася на щогли.
— На перехід вистачить?
— На торговий рейс, якщо більшість знатиме роботу. Одночасно поставити всіх до гармат і лишити людей на снастях не зможемо.
— Людям кажемо те саме.
— Уже кажу. Один учора почув про звичайну платню замість здобичі й пішов шукати інше судно.
Кетрін сперлася на поручень. На «Ластівці» приймали їхніх недавніх помічників; ковдру підняли останньою, на кінці.
— Нехай шукає, — сказала вона.
* * *
На склад Обер повів її наступного ранку.
Усередині було прохолодніше, ніж на вулиці, але пахло так густо, що Кетрін спершу зупинилася на порозі. Під стінами лежали в’язки дерева з темними зрізами, далі — стоси сухих шкур. Еліс, якій підставили лаву біля дверей, відразу посунула її ближче до повітря.
Власник вантажу назвався Етьєном Дювалем. Він був невисокий, із широкими долонями й білим рубцем на підборідді. Потиснув Кетрін руку, привітався з її сестрою та Саттоном, тоді повів показувати товар.
Більшу частину складало фарбувальне дерево. Шкури й дві скрині індиго мали йти окремо, у сухому місці. Ще одну партію дерева чекали з узбережжя Еспаньйоли; без неї Дюваль не хотів відправляти судно.
— Кюрасао, — сказав він. — Там усе прийме мій повірений. Мені потрібне одне перевезення, щоб не збирати товар потім із трьох різних трюмів.
Саттон підняв край шкури, глянув під неї. Кетрін оглянула в’язки. На одній мотузка врізалася в кору так глибоко, що дерево почало кришитися біля вузла.
— Коли буде решта?
— За тиждень. Якщо човни не затримаються.
— Ми почнемо приймати вантаж не раніше ніж за дванадцять днів. Треба закінчити роботи.
Дюваль глянув на Обера.
— Він казав, судно нове.
— Корпус добрий, — відповіла Кетрін. — Але я не обіцятиму виходу, поки майстри не завершать огляд.
Він помовчав, тоді показав на стілець біля столу. Сам сів навпроти.
— Папери привезли?
Кетрін поклала перед ним купчу й передачу судна. Дюваль читав довго. На Кольєровому імені спинився, повернув аркуш до світла.
— Про вихід із Порт-Ройяла вже говорять.
— Говорять.
— Він живий?
— На борту. Можете його побачити.
Дюваль опустив папір.
— Мені не потрібна суперечка за судно разом із моїм товаром.
— Я розумію. Передачу засвідчили капітани Шоу й Саттон. Поговоріть із ними та з Кольєром, огляньте судно. Після цього вирішите.
Він звернувся до Саттона, розпитав про судно, людей і перехід із Ямайки. Кетрін слухала. Їй хотілося втрутитися, коли Дюваль удруге спитав, хто поведе «Аврору», але Саттон лише кивнув у її бік.
— Капітан Гартлі. Я — перший помічник.
Дюваль повернувся до неї.
— Сьогодні подивлюся трюм. Потім говоритимемо про гроші.
Еліс узяла свою палицю. Коли вони вийшли на сонце, Кетрін підставила їй лікоть.
— Ти мовчала, — сказала вона.
Сестра обережно ступила через жолоб із брудною водою.
— Хотіла почути, скільки він запропонує.
— А він не запропонував.
— То й мені поки не було з чим сперечатися.
Дюваль приїхав після полудня, привіз людину, яка мала стежити за навантаженням. Вони спустилися в трюм із Саттоном, поговорили з майстрами. Потім купець попросив показати Кольєра. Кетрін лишила двері відчиненими; стояла поряд, поки Дюваль питав про передачу й підпис. Кольєр відповів, що підпис його, і відразу почав питати, чи має купець судно до Куби. Дюваль сказав, що ні.