Лікар подав Кетрін шкіряну торбу й піднявся слідом. На палубі спершу витер чоло, потім запитав, де поранений.
Шоу прибув, поки той оглядав матроса. Нахилився під низькою балкою, зняв капелюха й став біля дверей. Лікар звелів відчинити все, що можна; Кетрін відійшла до віконця, де засувку заїло від вогкості. Поки вона розхитувала її, за спиною матрос коротко вилаявся.
— Чую, — сказав Шоу. — Значить, ще маєш силу.
Той відповів щось крізь зуби. Лікар не підняв голови.
Огляд тривав довше, ніж Кетрін сподівалася. Вона тримала миску, подавала полотно й намагалася не заступати світла. Коли все скінчилося, лікар вимив руки й сказав, що пораненого краще забрати на берег. У нього було місце в будинку неподалік, куди він заходив щодня; там можна було доглядати рану й дати людині виспатися.
— Коли він зможе повернутися на судно? — спитав Шоу.
— Я щойно його побачив. Прийдете завтра — скажу, як минула ніч.
Шоу кивнув. Кетрін подала лікареві рушник.
Для спуску звільнили човен і поклали на дно згорнуті вітрила. Матрос, побачивши приготування, спробував сісти сам, але Шоу притримав його за здорове плече.
— Цього разу недалеко. Я з тобою.
Кетрін дивилася згори, як вони влаштовуються. Лікар сів біля пораненого, Шоу — навпроти. За лікування й кімнату мали платити зі спільно відкладених грошей; капітан узяв потрібне, перш ніж спуститися. На березі з матросом залишиться товариш із «Ластівки».
Перед відходом Шоу підняв голову.
— Решту моїх поки лишаю вам. За три дні заберу: треба й власний бриг готувати.
— За ці дні заплачу окремо.
— І скажіть їм це самі. Гейл уже пообіцяв їм берег.
Вона погодилася. Весла лягли на воду; човен повільно відійшов.
Еліс стояла коло люка, пропускаючи людей. Лікар устиг оглянути і її ногу, перш ніж сів у човен. Тепер вона тримала палицю під пахвою, щоб зав’язати комір сорочки.
— Тебе теж забирають? — спитала Кетрін.
— Ні. Мені веліли менше ходити.
— Нарешті щось нове.
Еліс штовхнула її ліктем, не дуже сильно.
— А тобі він нічого не велів?
— Я не скаржилася.
— Дарма. Я могла б.
Кетрін засміялася й забрала в неї палицю, поки та розправляла перекручений шнурок.
* * *
Після полудня з «Аврори» почали сходити люди.
Одинадцятеро, які так і не стали до роботи під час переходу, забрали свої речі першими. Один довго шукав пояс, другий питав, чи можна взяти кухоль, із якого пив усю дорогу. Кетрін дозволила. Чоловік сховав кухоль у торбу, наче боявся, що вона передумає.
Тих, хто працював, Саттон покликав до каюти. Еліс заздалегідь звірила дні й платню; для двох, що приєдналися вже в морі, рахунок починався пізніше. Кетрін розв’язала свій гаманець. Чотирнадцять разів срібло лягало на стіл, люди рахували його, ставили запитання й забирали належне. Декотрі відразу казали, що хочуть лишитися. Вона просила прийти завтра: про новий найм говоритимуть окремо, коли визначать роботу й умови.
Джек прийшов останнім. Перерахував монети на долоні, не поспішаючи прибирати їх.
— Кроу теж зійде?
— Зійде. З рештою полонених, коли домовимося, хто їх повезе.
— А ми можемо просто піти?
— Можете. Я так і обіцяла.
Він подивився на Саттона, потім зсипав гроші в кишеню.
— Зранку прийду.
Коли він вийшов, Еліс підсунула до Кетрін порожню мисочку, у яку вони складали дрібне срібло.
— Цю прибирати?
— Прибирай. Більше сьогодні нікому не платитиму.
Саттон кашлянув. Кетрін глянула на нього й сама всміхнулася.
— Крім тих, про кого забула.
Він зачекав, поки Еліс збере рахунки й вийде. На палубі хтось кликав Джонні; човен знову був готовий іти на берег.
— Якщо хочете наймати людей завтра, треба знати, що їм казати, — мовив Саттон. — Яка платня, на який рейс. Кому відповідати за вахту.
— Тому я й хотіла з вами поговорити. Сідайте.
Він узяв стілець, на якому щойно сидів Джек. Кетрін пересунула гаманець, звільняючи між ними місце.
— Я пропоную вам лишитися першим помічником.
Саттон не відповів відразу. Подивився на її руки, потім на вікно, за яким повільно повертався борт «Ластівки».
— Поки знайдете когось іншого?
— На перший рейс. Якщо спрацюємося — далі. Я хочу взяти торговий вантаж і заробити на утримання судна. Людям обіцятиму саме це.
Він потер долонею неголене підборіддя.
— Я ходив капітаном, Кетрін.
— Знаю. Тому й питаю, чи погодитеся.
— Не через платню кажу. Звик, що останнє слово моє.
Вона кивнула. За дверима пройшли двоє матросів, сперечаючись про те, де на березі дешевше поїсти. Один порадив іншому спершу дізнатися, чи там узагалі дають їсти. Саттон дочекався, поки голоси стихнуть.
— У переході я вас поправляв при людях. І ще поправлятиму, якщо побачу, що треба.
— Ви мені тоді допомогли.
— Після другого чи третього разу це може почати дратувати.
Кетрін сперлася ліктями на стіл.
— Може. Але я не навчусь водити фрегат, якщо ви стоятимете поряд і мовчатимете. Коли є час пояснити — пояснюйте. Коли нема — робіть, що потрібно. Тільки не давайте людям двох різних наказів водночас.
— Це й до вас стосується.
— Стосується.
Він трохи посунув стілець, зручніше поставив ноги.
Платню обговорювали довго. Саттон назвав суму, Кетрін попросила меншу на час стоянки й таку, як він просив, від початку рейсу. Він погодився, але зауважив, що роботу з наймом і спорядженням почне вже сьогодні. Вона й не думала просити його робити це задарма.
— Нортові теж запропонуйте місце, — сказав він. — Свою вахту він поведе. Але говоріть із ним самим. За Фенна й Бріггса я теж не вирішуватиму.
— А ви лишаєтеся?
Саттон ще раз глянув у вікно.
— Лишаюся. На перший рейс, як сказали.
Кетрін простягнула руку через стіл. Його долоня була суха й шорстка; потиск короткий, міцний. Вона не відразу відпустила.