Еліс підняли на палубу разом зі стільцем.
Знизу вона щось говорила Беллові, але за бортом слів було не розібрати. Кетрін тримала відтяжку, не даючи стільцеві вдаритися об обшивку, і дивилася, як повільно наближаються сестрині черевики. Одну ногу Еліс виставила вперед; другою впиралася в дерев’яну перекладину. Пальці на поручнях були білі.
Щойно стілець опустили на палубу, вона взялася розв’язувати линву в себе на колінах.
— Я могла б сама.
— Знаю, — сказала Кетрін, присідаючи перед нею. — Але тоді Белл досі вмовляв би тебе в човні.
Вона зняла петлю з сестриної ноги. Еліс поклала їй руку на потилицю, затримала й нахилилася, роздивляючись обличчя.
— Це твоє?
Кетрін провела пальцями по щоці. На шкірі засохла вузька смужка крові біля вуха.
— Тріскою зачепило.
Еліс подивилася на її долоню, тоді на забруднене коліно.
— А ще?
— Усе. У Шоу поранений матрос. Живий.
Сестра відпустила її не відразу. Кетрін підвелася, обійняла її за плечі й на мить притиснула до себе. Від Еліс пахло вовняною хусткою та знайомою вогкістю їхньої маленької каюти. За спиною гупнув об палубу човновий гак; хтось попросив посунути стілець, бо він стояв просто на снасті.
Белл подав нагору торбу й палицю, тоді переліз через поруччя сам.
— Ваші папери, — сказав він Кетрін. — Еліс забрала з каюти. І Овен просив сказати: якщо ноги гнутимуться, не сідайте на той стілець. Він на «Боривітрі» вже один раз склався.
Еліс озирнулася на линви, якими її щойно підіймали.
— Він міг сказати раніше.
Кетрін засміялася й підхопила торбу, перш ніж та сповзла з борту.
Шоу вже стояв біля Ріда. Старий показав на захід: до ранку вони встигнуть відійти вздовж берега, а при світлі можна буде стати біля одного з низьких острівців на підході до великої затоки. Він знав там місце з достатньою глибиною. У негоду не радив би затримуватися, проте на кілька ранкових годин стоянка годилася.
Кетрін глянула на далекі берегові вогні.
— Ведіть. Тут більше не стоятимемо.
На «Боривітер» вона послала Белла. Той вислухав, який хід тримати й де чекати, якщо судна розійдуться в темряві, забрав свою куртку з-під щогли та знову спустився в човен. Стілець подав слідом — повернути Овенові. Коли двоє веслярів знову піднялися на борт без Белла, Кетрін ще раз глянула на шлюп: там уже прибирали зайве полотно. Другий човен тим часом сходив до Гейла на «Ластівку». Щойно його взяли на буксир, Фенн узявся за вітрила.
Еліс сиділа під кормовим підвищенням, уже на міцному ящику, з ногою на згорнутому полотні. Торбу вона тримала біля себе. Кетрін принесла їй води й сіла поруч, хоч відпочити надовго не сподівалася.
Із відчиненого проходу було видно двері каюти. Біля них стояв вартовий.
— Він там? — тихо спитала Еліс.
Кетрін кивнула.
— Я всю дорогу думала, що скажу йому спершу, — сказала сестра. — Тепер не можу згадати жодного слова.
Кетрін узяла в неї кухоль і ковтнула сама. Вода була тепла, з присмаком дерева.
— До ранку згадаєш.
Еліс сперлася плечем на її плече. Якийсь час вони сиділи мовчки. Потім нагорі покликали капітана, і Кетрін мусила встати.
* * *
Уночі вона двічі засинала сидячи й обидва рази прокидалася від того, що боляче смикала шию.
«Аврора» йшла під небагатьма вітрилами. За кормою трималася «Ластівка», ближче до берега час від часу з’являвся ліхтар «Боривітра». Коли його довго не було видно, Кетрін підходила до борту й чекала, поки світло знову виступить із-за хвилі.
З колишньої команди фрегата працювали четверо. Решта лишалася під наглядом: хтось спав просто на палубі, підстеливши куртку, хтось дивився на свої ножі, складені біля щогли. Саттон розпитав тих, хто зголосився допомагати, і поставив до снастей разом зі своїми. Джек, який у порту тримав ніж, поки не підходив. Він сидів біля кухаря й проводжав Кетрін поглядом щоразу, коли вона проходила повз.
Пораненого матроса перенесли на постіль, розстелену під прикриттям надбудови. Шоу сам приніс для нього ковдру з каюти Кольєра. Кров уже не просочувалася крізь полотно, та чоловік не міг заснути й сердився на кожен поштовх судна. До світанку Шоу почав сердитися разом із ним. Кетрін, почувши їхню розмову, пішла далі: обидва, здається, трохи заспокоювалися, коли мали на що нарікати.
Низький острівець показався вже при світлі. Спершу вона прийняла його за темну смугу води під берегом; тільки згодом розгледіла кущі, кілька вищих дерев і білу облямівку прибою осторонь.
Рід не дав наблизитися навпростець. Вони обійшли світлі плями мілини, тримаючи човен попереду; чоловік у ньому раз у раз опускав лот. Кетрін дивилася на мокру линву в його руках і чекала, поки старий дозволить іти далі. З палуби місце здавалося просторим, але під прозорою водою вже виднілися нерівні темні пасма.
Якір віддали із західного боку, досить далеко від берега. «Ластівка» стала окремо, залишивши місце для розвороту. Белл привів «Боривітер» останнім і, не підходячи під самий фрегат, підняв руку. Кетрін відповіла.
Коли канат витягся, вона ще кілька хвилин дивилася на нього. «Аврора» повільно розвернулася носом до вітру й зупинилася. Уперше від учорашнього вечора під ногами не було поступального руху.
Кухар виніс казан. По палубі пішов запах гарячої каші.
Еліс прокинулася, коли їй поклали миску на коліна. Вона повела плечима, поморщилася й спитала, чи всі три судна на місці. Кетрін показала їй «Боривітер».
— Овен уже щось стругає, — сказала вона. — Бачиш біля щогли?
— Стілець, сподіваюся.
Кетрін сіла поряд із власною мискою. Їсти не хотілося, поки не взяла до рота першу ложку. Тоді виявилося, що хочеться дуже.
Після їжі поховали двох убитих охоронців.
Один із моряків назвав їхні імена. Кетрін повторила, щоб не забути. Кухар дав полотно; зашивали його люди «Аврори», і вона не стала їх квапити. Кроу вивели з комори разом із двома живими охоронцями. Поранену руку капітан тримав біля грудей. На Кетрін він не дивився.