Дві сестри. Книга перша. Розплата

Глава 36

Белл відштовхнувся веслом від борту першого човна.

Той уже відходив убік. Один із Шоуових матросів устиг ухопитися за східці й тепер ліз угору, притискаючи лікоть до ребер. Знизу Кетрін бачила край ножен під його курткою. Над головою хтось запитав, навіщо ще люди; Шоу відповів про важку скриньку, і Белл підняв її обома руками, щоб було видно.

Човен торкнувся обшивки. Джонні схопив поданий кінець, обкрутив довкола долоні. Кетрін одразу звеліла відпустити петлю. Хлопець послухався, не озираючись, і взявся інакше.

Белл поставив ногу на нижню сходинку.

— Подавайте, — сказав він нагору.

До нього нахилився один зі «свідків». Матрос, поставлений на варту біля ліхтаря, повернув голову до Шоу; Кетрін почула вже інший голос, різкіший:

— Скриньку сюди. Решта нехай лишається в човні.

Вона підвелася слідом за Беллом. Східці були вузькі, слизькі від чужих підошов. На рівні обличчя темніла щілина між дошками, з неї тягнуло смолою. Белл нагорі заступив світло. Скринька глухо вдарилася об дерево, хтось коротко вилаявся — і Шоу сказав:

— Тепер.

Кетрін побачила, як вартового притисли грудьми до борту. Він спробував крикнути, але матрос у полотняній куртці затулив йому рота передпліччям. Інший підхопив мушкет, перш ніж той упав у воду. Белл уже був на палубі. Кетрін ухопилася за поруччя, перекинула ногу й зачепилася носком за край. Її смикнули за рукав. Вона впала на коліно, відчула під долонею гостру скалку й підвелася раніше, ніж устигла вилаятися.

Палуба виявилася ширшою, ніж здавалося з човна. Біля грот-щогли сиділи троє чоловіків із мисками. Один завмер із ложкою в роті. На кормі чоловік у розстебнутому камзолі вже витягав шпагу.

— До зброї! — крикнув він. — Від борту їх!

Шоу рушив до нього. Кетрін устигла побачити другого озброєного чоловіка біля кормового ліхтаря. Той зняв мушкет із плеча й відступив, шукаючи, куди стати. Між ними перебіг Пірс. Постріл ударив так близько, що вона на мить перестала чути все інше.

Ліхтар над східцями дзенькнув. У світлі посипалися дрібні уламки; один із Шоуових людей схопився за руку й сів просто на скриньку. Пірс налетів на стрільця збоку, збив ствол угору. Обидва зникли за кормовим підвищенням.

Кетрін витягла пістоль.

Белл перехопив чоловіка зі шпагою біля сходинок. Клинки зіткнулися, ковзнули. Той був швидкий: відступив, ударив знову, і Белл мусив прикритися, притиснувшись плечем до поруччя. Шоу вже обійшов їх із другого боку.

— Кроу, годі! — гукнув він. — Ми беремо Кольєра!

Капітан не відповів. Він спробував повернутися до Шоу, і Белл ударив по руці. Шпага впала. Кроу кинувся за нею, але дістав коліном у бік і зігнувся під Белловою вагою.

— Лежати, — сказав Белл. — Руку не забирай.

Кетрін пробігла повз них. Із кормового проходу виходив широкоплечий чоловік із короткою шаблею; за ним вона побачила відчинені двері й жовте світло каюти. Чоловік зупинився, коли пістоль опинився перед його обличчям.

— Кинь.

Він глянув їй за плече. Кетрін не обернулася.

Шабля дзенькнула об палубу. Шоу підійшов ззаду, відштовхнув її ногою й повернув чоловіка до перегородки. Кетрін рушила далі.

У дверях стояв ще один охоронець.

Вона побачила його руку з пістолем майже одночасно з обличчям. Вистрілила, відступаючи вбік. Удар віддався в зап’ястку; дим закрив прохід. Чужий постріл прогримів слідом, і з одвірка біля її щоки вилетіла тріска.

Кетрін притислася до стіни. У вусі дзвеніло. Вона сховала розряджений пістоль за пояс, витягла шаблю й зазирнула всередину, вдихаючи гарячу гіркоту.

Охоронець лежав на порозі. Його пістоль упав під стілець. Біля столу стояв Кольєр, однією рукою тримаючи розгорнуту книгу. Другою він тягнувся до шухляди.

— Руку на стіл.

Він підняв очі.

Кетрін переступила через охоронця. Лампа хиталася на гаку; тінь від Кольєрової голови повзала по стіні. Він дивився на неї й не забирав руки, наче не міг вирішити, чи справді почув наказ.

Вона вперлася вістрям йому під ребра.

— На стіл.

Книга впала. Кольєр повільно поклав долоню на розгорнуті сторінки. Кетрін відтягла шухляду лівою рукою. Всередині лежали пістоль, печатка й кілька згорнутих паперів. Вона забрала зброю й заткнула за пояс із другого боку.

— Кетрін? — сказав він.

За п’ять років у нього побільшало сивини біля скронь. Рот лишився той самий: трохи підібганий, ніби йому щойно принесли невдалий рахунок.

— Відійдіть від столу.
— Ви розумієте, що робите?

Вона натиснула клинком. Кольєр відступив. Рука зісковзнула з книги, залишивши на папері вологий слід.

У проході з’явився Шоу. Глянув на охоронця, тоді на Кольєра.

— Едварде, — почав той. — Якщо це через нашу угоду…
— Руки за спину, — сказав Шоу.

Кольєр перевів погляд із нього на Кетрін. Вона бачила, як у нього сіпнулася щелепа. Він усе ще стояв біля власного столу, поруч із грішми й печаткою, але Шоу вже стягнув йому зап’ястки принесеним кінцем.

* * *

На палубі кричали.

Кетрін вийшла першою. Біля головного люка двоє матросів тримали дерев’яні бруси; третій витягнув ніж. Навпроти стояв Саттон із піднятим пістолем. Норт уже спустився на кілька сходинок у люк, залишивши нагорі плечі й голову. За його спиною Фенн відтягував убік згорнуте полотно, об яке всі спотикалися.

— Не підходь! — крикнув чоловік із ножем. — Не підходь, кажу!
— Поклади, — відповів Саттон. — Я тебе знаю. Ти ж учора зі мною воду носив.

Той не опускав руки. Його погляд перебігав із пістоля на людей, що все ще піднімалися від борту.

— Ви нас усіх повісите заодно!

Кетрін підійшла, тримаючи шаблю вістрям донизу.

— Кольєр у нас. Вам за нього битися не треба.
— А судно? — спитав один із тих, хто тримав брус.
— Судно виведемо. Вас висадимо в іншому порту, якщо не захочете лишитися. Покладіть зброю й відійдіть до лівого борту. Ніхто вас не чіпатиме.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше