Частина V. «Абордаж»
З води «Аврора» здавалася ще вищою.
З правого борту, ближче до середини корпусу, висіли східці для підйому з човна. Над ними горів ліхтар; чоловік біля борту нахилявся до кожного, хто підходив, і тільки після відповіді подавав кінець. Кетрін бачила, як він зупинив навіть човняра з порожніми кошиками. На кормі ходив другий, із довгою зброєю на плечі. Коли їхній човен опинився навпроти нього, Овен неголосно попросив веслярів не сповільнюватися.
Вони пройшли до берега, обігнули навантажену баржу й повернулися іншим проходом. З лівого борту «Аврори» ще висів поміст для малярів, але на ніч його підтягли майже до поруччя. До нього довелося б лізти по мокрій обшивці просто під гарматними портами. Овен роздивився темний слід біля ватерлінії, сказав, що здалеку нічого певного не видно, й більше не витягував шиї. Зате він добре побачив якірний канат і вільну воду перед носом: виходу сусідні судна не перекривали.
До «Боривітра» повернулися перед зміною варти. Кетрін переказала Беллові побачене, поки веслярі кріпили човен. Підійти можна було під виглядом звичайного вечірнього відвідувача. Непомітно перелізти через високий борт — значно важче. Люди на «Аврорі» дивилися на воду, й вона не могла покласти весь задум на те, що наступної ночі їм раптом захочеться спати.
Еліс дочекалася її в каюті, уже без пов’язки. Під лампою щиколотка блищала від води. Кетрін присіла, допомогла обгорнути її чистою тканиною й коротко розповіла про східці та ліхтар.
— Отже, спочатку хтось має піднятися, — сказала сестра.
Кетрін зав’язала вузол збоку, де він не тиснутиме на ногу.
— Так.
Еліс притримала тканину, поки вона підтягувала другий кінець. На цьому розмову лишили. До ранку вони не могли дізнатися більше.
* * *
Саттон привіз своїх людей, коли кухар ще розливав гарячу воду.
Човен по них Белл послав одразу після сходу сонця. Тепер на палубу піднялися четверо: Саттон, Норт і двоє чоловіків, яких Кетрін пам’ятала гірше. Вищий мав вузьке обличчя й густі брови, що зросталися над переніссям. Другий був кремезний, із короткими пальцями, почорнілими від роботи зі смолою. Обидва прийшли з торбами.
— Майлз Фенн. Пітер Бріггс, — назвав Саттон. — Майлз був у нас на снастях. Пітер біля керма стояв, коли я не міг.
Фенн поклав торбу біля ноги.
— Це не означає, що я вже найнявся. Господар кімнати попросив забрати речі, поки підмітатимуть.
— Наша кімната стала потрібна дорожчим людям, — пояснив Норт.
Кетрін запропонувала їм поїсти. Говорили тут-таки, на палубі, поки Саттон розмочував хліб, а Бріггс намагався влаштувати миску на власній торбі. Вона розповіла, навіщо хоче взяти Кольєра, що збирається робити з фрегатом і чого ще не знає. Фенн слухав, не торкаючись їжі.
— Якщо гроші знайдуться, нам заплатять за весь час?
— За вашу платню він відповість окремо. За допомогу буде частка зі здобутого. Але обіцяти, що в скрині вистачить на все, я не можу.
— А якщо не вистачить?
— Тоді не вистачить.
Бріггс поставив миску на палубу.
— Він при мені сказав, що на справному судні моряки так довго під вартою не сидять. Певно, вважав, ми всі мали вплав піти. Я йому не відповів. Потрібна була робота.
Фенн нарешті відкусив хліба. Кетрін не квапила його.
— На фрегаті вітрила хто ставитиме? — спитав він після паузи.
— Ми. І ті, хто погодиться нам допомогти. На його команду я не розраховую.
— Значить, вам потрібні не тільки люди з ножами.
Він глянув на Саттона й посунув торбу під лаву.
Обидва погодилися лишитися до повернення Шоу та вислухати остаточний задум. Бріггс одразу спитав Белла, де можна допомогти; Фенн сів до Норта. Кетрін пішла на корму. Звідси була видна «Ластівка», а між нею й фрегатом — човен, який повільно віддалявся від брига.
Шоу сидів на кормі. Гейл навпроти нього притримував папери. Кетрін дивилася, доки човен не зник за високим торговим судном, тоді повернулася до роботи.
* * *
Гейл прийшов по неї раніше полудня.
Сам Шоу вже був на «Ластівці». У човен сіли Кетрін і Белл; на шлюпі старшим лишили Овена, Рід був поруч. На бригу їх зустріли біля трапа й відразу провели до корми. Шоу стояв без камзола, закотивши рукави. На лаві перед ним лежав аркуш із широким чистим полем унизу.
— Ось що я мав підписати, — сказав він.
Кетрін узяла папір. Про чверть судна йшлося посередині. Вище — про визнання боргу. Відкликання вимоги мало бути оформлене іншим документом, після передачі частки.
— Тобто спершу ви визнаєте, що брали гроші.
— Кольєр каже, так писареві простіше звести рахунки.
— А другу розписку показав?
— Показав. Досить близько, щоб я побачив підпис. Досить далеко, щоб не взяв у руки. Розписку прибрав. Виклад угоди дав із собою, коли я сказав, що без своїх свідків не підписуватиму.
Шоу забрав папір і знову поклав на лаву.
— Я сказав, що мушу поговорити з людьми й привезу відповідь увечері. Він дає час до заходу сонця. Потім передасть вимогу до канцелярії. Каже, «Ластівці» краще залишатися тут, доки справу владнають.
Белл глянув на вихід із гавані.
— На бриг хтось приходив?
— Ще ні. Гейл уже спитав на березі: наказу затримати нас немає.
Кетрін повернулася до аркуша. Чисте місце під підписом займало майже третину сторінки. Шоу міг заповнити його за кілька ударів серця й одержати свою плату за залізо. Потім увесь наступний рейс чекати, коли Кольєр нагадає про перший рядок.
— Що на судні? — спитала вона.
Гейл розповів, що встиг побачити, поки його водили до люка звіряти приймання заліза: частину гарматної палуби, складені нові снасті та людей, які кріпили лафети. Шість гармат на правому боці вже стояли на місцях. Лівого він цілком не бачив. На верхній палубі проходи звільнили, основні вітрила були прибрані на реях. Капітан, якого всі кликали Кроу, вимагав закінчити роботу до вечора: завтра мали привезти решту найнятих моряків.