Шоу спершу подав їй папери.
Кетрін прийняла згорток, відступила від борту й почекала, поки він підніметься. За ним переліз помічник — широкоплечий чоловік із коротко підстриженим волоссям та обгорілим на сонці переніссям. Двоє веслярів залишилися в човні. Белл показав їм, куди перебрати кінець, щоб не терло об шлюпову обшивку.
— Семюел Гейл, — сказав Шоу. — Мій помічник. Якщо сьогодні забуду, що саме мені обіцяли, він нагадає.
Гейл потиснув Кетрін руку.
— Краще після їжі. Від ранку тільки воду пили.
— Тоді ви вчасно.
Вона повернула Шоу згорток і провела їх до корми. Біля дверей каюти вже поставили дві низькі скрині, поклавши впоперек дошку. Белл виніс ослін, але, подивившись на гостей, відніс назад: він загороджував увесь прохід. Довелося розміщатися на лаві й складеному вітрилі, а Саттон із Нортом сіли на кришку люка, звідки до імпровізованого столу ще можна було дотягтися.
Еліс посунула здорову ногу. Хвора лежала на згорнутому покривалі; палицю вона вклала між лавою та стіною каюти.
— Не вставайте, — сказав Шоу, коли Кетрін назвала сестру.
Еліс подивилася на нього знизу.
— Я й не збиралася. Тут тоді ще хтось сяде.
Він усміхнувся, привітався з Рідом, упізнав Саттона. Кетрін показала місце поряд із собою й забрала в нього капелюха: покласти його разом із паперами було нікуди. Повісила біля власного на гачок у дверях.
Кухар приніс казан. Юшка вийшла густою; зі дна він діставав квасолю та шматки солонини, пильнуючи, щоб м’ясо не потрапило все в перші миски. Джоанину рибу розділили окремо. Рід почав пояснювати, чому один бік солоніший, але Еліс підсунула йому хліб, і старий замовк на пів слові.
Для веслярів Шоу теж знайшлося по мисці. Джонні спустив їх у човен, повернувся по хліб. Кетрін дивилася, як він обережно протискається між Гейловою спиною та бортом, і вже хотіла попросити всіх посунутися, коли помічник сам підтягнув коліна.
— На «Ластівці» просторіше? — спитала Еліс.
— Поки не прийдуть гості, — відповів він.
Сонце ще торкалося верхівок щогл, але на палубі вже лежала тінь. Із берега долинав стукіт; хтось закінчував роботу пізніше за інших. За спиною Кетрін Шоу поставив загорнуті папери руба біля дверей, подалі від мисок. Лише тоді взяв ложку.
Вона дала йому поїсти. Саттон розпитував Ріда про Тортугу; Норт нарешті знайшов, де влаштувати свої довгі ноги, й сидів так тихо, наче боявся втратити місце. Біля носа сміялися матроси. Овен, який вечеряв із ними, підняв голову на Рідів голос і щось гукнув про тамтешніх майстрів. Старий відповів, не обертаючись.
Кетрін відламала хліба. Шоу простягнув їй миску, щоб вона могла вмочити тверду скоринку, і вона скористалася, перш ніж згадала, що в неї є власна.
— Знайшли когось? — спитала вона.
Шоу поклав ложку.
— Одного з тих, хто вантажив мене в попередній рейс. Пам’ятає смолу. Одну бочку розбили, і він тоді мало не лишився без платні. Про срібло не знає нічого.
— Погодиться сказати це?
— Що носив бочки — погодиться. Що мені не могли дати грошей пізніше, коли він уже пішов, — ні. І я не можу від нього цього вимагати.
Гейл витер ложку хлібом.
— Я знайшов тут повіреного нашого одержувача. Показав рахунок, попросив звірити. У нього записано ті самі товари, що в нас. Але за гроші, які нібито мали передати господареві особисто на Еспаньйолі, він відповідати не хоче. Треба писати туди.
Кетрін глянула на згорток біля дверей.
— А чекати відповіді вам дадуть?
— Кольєр сьогодні запропонував швидший спосіб.
Шоу говорив рівно. Вона посунула свою миску, щоб бачити його руки.
— Ви його зустріли?
— Прийшов до контори вдруге, перед вечором. Цього разу він був у себе. Вислухав, покликав писаря. Я вже подумав, зараз звірять папери й назвуть це прикрою помилкою.
Він усміхнувся краєм рота. Біла риска на губі лишилася майже нерухомою.
— Натомість запропонував прийняти чверть «Ластівки» в рахунок боргу.
Гейл поставив миску на дошку. Звук вийшов гучніший, ніж Кетрін чекала.
— Продати йому частку? — спитав Белл.
— Віддати. За неодержані тисячу двісті. Тоді вимогу відкличуть, розрахуються за останній вантаж, і я зможу вийти без перешкод. Кольєр навіть сказав, що капітана міняти не збирається.
Саттон перестав жувати.
— А рейси хто обиратиме?
— Оце я й запитав.
Шоу нахилився, підняв згорток, але не розгорнув. Поклав на коліна.
— Виявилося, його вантажі братиму насамперед. Інші перевезення погоджуватимемо з ним. Усе, звісно, задля того, щоб я мав певний заробіток і більше не потрапляв у скрутне становище.
Кетрін дивилася на темний слід від води на його манжеті. Уранці він вимагав покликати людину, яка склала рахунок. До вечора та людина вже знайшла для нього роботу.
— Ви відмовилися?
— Сказав, що хочу бачити всі умови. Якби просто пішов, завтра знову говорив би з писарем. Кольєр велів приїхати на «Аврору» завтра вранці й привезти папери на бриг. Там, каже, зможемо владнати без біганини між конторою та судном.
— Ви погодилися приїхати?
— Погодився вислухати. Поки що це єдиний спосіб дістатися до нього вдруге.
Еліс підсунула під ногу край покривала.
— Якщо він вирішуватиме, який вантаж вам брати, то зможе знову не заплатити.
— Зможе, — відповів Шоу. — А люди їстимуть щодня. За воду, дерево й полотно теж чекати не стануть. Потім я сам прийду до нього просити грошей.
Кетрін згадала батьківський склад і Кольєрову книгу, в якій двох тюків не було, хоча його човен мав забрати всі. Тоді вистачило перерізати обгортку й показати сухий товар. Вона повернулася до Саттона.
— Розкажіть, що він запропонував вам.
* * *
Саттон говорив, тримаючи порожню миску на колінах. Про бондарню й поденну роботу сказав кілька слів, про папір Кольєра — більше. Коли дійшов до відмови команди виходити в море, Шоу глянув на Белла.