Дві сестри. Книга перша. Розплата

Глава 32

До контори Ешфорда Кетрін прийшла раніше за Леклера.

Віконниці вже відчинили. Біля головних дверей хлопець поливав каміння, прибиваючи пил, а через вузькі ворота збоку виносили порожні кошики. Кетрін пройшла повз, не повертаючи голови. Овен трохи відстав, пропускаючи віз, і наздогнав її біля крамниці навпроти.

Звідси було видно і двері, і бічний двір.

— Станемо тут? — спитав він.
— Поки так.

Крамар саме виставляв кошик із лимонами. Кетрін купила два, попросила води й відійшла під край навісу. Овен сперся на стовп. Нога зранку його майже не турбувала, але вона пам’ятала, як він учора йшов назад від складів.

Увечері вони встигли до Джоан. Еліс вислухала розповідь про Леклера, перепитала, чи він назвав Кольєра без підказки, й довго мовчала після відповіді. Про скрині говорили вже втрьох із Рідом. Старий зауважив, що в торговій конторі завжди знайдеться, що перевозити, але про завтрашній човен треба дізнатися більше. Кетрін і сама не збиралася відбирати перший замкнений ящик, який побачить.

Белл, коли вона повернулася на шлюп, погодився лишитися з командою. Човен мав чекати біля головної пристані. Якщо Кетрін та Овен підуть далі вздовж берега, один із них спершу попередить веслярів.

Тепер лишалося дивитися.

Із воріт вийшов молодий писар, якого Кетрін пам’ятала з попередніх відвідин. Зупинився, підсунув ногою камінь під стулку й повернувся всередину. За кілька хвилин з’явився знову, уже з двома чоловіками. Один ніс мотузку.

Леклер прийшов із боку води. Поруч ішов високий худий чоловік у сорочці без рукавів. Вони зайшли у двір, і ворота лишилися відчинені.

Кетрін перекотила лимон із долоні в долоню.

— Є, — сказав Овен.

Вона кивнула. У дворі щось переставляли, дерево глухо стукало об камінь. Хлопець біля дверей покинув відро й побіг допомагати. Кетрін бачила, як він спершу взявся за один кінець скрині, тоді відступив: старший чоловік відігнав його й підхопив сам.

Першу скриню винесли на двох жердинах. Вона була довга, оббита темним залізом на кутах. За нею — другу, трохи вужчу. Носії зупинилися, поки Леклер поправив мотузки.

Третя була найменша. Її несли вдвох, тримаючись за ручки, але на порозі обидва спинилися й перехопили пальці.

Овен глянув на Кетрін. Вона ледь похитала головою. Важка скриня ще нічого не пояснювала.

Із головних дверей вийшов чоловік у темно-синьому камзолі.

Кетрін упізнала його раніше, ніж він повернув обличчя. Високий, із згорнутим плащем на руці, тримав капелюха так само, як у Фенвіковій конторі. Тільки тепер не усміхався. За ним поспішав старший писар, застібаючи ґудзик біля горла.

— Капітане Шоу, це не змінить рахунку.

Шоу зупинився на сходинці.

— Тоді принесіть того, хто його склав.
— Пан Кольєр вас прийме, коли повернеться.
— Ви вчора казали — вранці.

Писар подивився на носіїв. Ті вже рушили до води. Біля меншої скрині став чоловік із пістолем за поясом; його камзол не приховував зброї.

— Не затримуйте людей, — сказав писар.

Шоу відступив, звільняючи дорогу, хоча й так стояв осторонь. Кетрін стежила, як він проводжає поглядом скрині. Потім капітан повернув голову й побачив її під навісом.

Вона не відвернулася.

Шоу сказав писареві ще кілька слів, яких звідси вже не було чути, і перейшов вулицю.

— Капітане Гартлі.
— Капітане Шоу.

Він глянув на лимони в її руці.

— Ви тут по покупки?
— Чекаю, поки віднесуть скрині.
— Тоді нам в один бік.

* * *

До причалу було недалеко. Леклер ішов попереду носіїв, часом озираючись. Писар ніс невелику теку, притиснувши її ліктем до боку. Озброєний чоловік тримався біля найменшої скрині.

Кетрін та Овен пішли слідом, залишаючи між собою й ними кілька десятків кроків. Шоу не поспішав говорити. Коли повз провели коня, він узяв Кетрін за лікоть і відвів до стіни, щоб та не потрапила під задні ноги. Відпустив одразу, як кінь минув.

— Ваша «Ластівка» тут? — спитала вона.
— Третій день. Привезли залізо й припаси для нового судна Кольєра.
— Для «Аврори»?

Шоу подивився на неї.

— Ви вже знаєте.
— Бачила вчора. Гарне судно.
— Гарне.

Він сказав це без тієї охоти, з якою капітани зазвичай говорили про чужий добрий корпус. Кетрін глянула на папір у його руці.

— За перевезення не заплатили?
— Намагаються пояснити, що тепер платити маю я.

Попереду носії зупинилися. Один поставив жердину на бочку, розтер плече. Писар сердито покликав його, але Леклер показав на човен: спершу треба покласти дошку, інакше все одно не пройти.

Шоу став біля палі, звідки було видно завантаження. Кетрін лишилася поруч. Овен відійшов трохи далі, щоб бачити «Аврору» між щоглами.

Леклер прийняв першу скриню, наказав своєму помічникові посунути її ближче до середини. Під днищем човна заскрипіло дерево. Другу опустили слідом. Меншу писар не дозволив поставити на край причалу: дочекався, поки носії переведуть подих, і звелів подавати просто в човен.

Кетрін дивилася на замок. На скрині не було видно знайомого знака, лише пляма світлішого дерева біля однієї залізної смуги.

— У малій срібло, — сказав Шоу.

Вона повернулася до нього.

— Звідки знаєте?
— Мені призначили плату на сьогодні, після того як привезуть гроші до контори. Я прийшов вчасно. Скриню при мені відкривали, витягли два мішечки, один розв’язали. Писар почав рахувати. Потім принесли оце.

Він підняв складений аркуш.

— І грошей вам не дали?
— Закрили скриню. Сказали, на «Аврорі» чекають розрахунку з майстрами й закупівель на рейс. А я маю спершу пояснити, куди подів попередню суму.
— Яку суму?

Шоу поглянув на писаря біля човна.

— Зараз відійдемо, покажу.

Озброєний чоловік сів біля меншої скрині. Писар подав йому теку, сказав щось на вухо й лишився на причалі. Леклер віддав кінець. Човен повільно відійшов, важко осівши на воду.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше