Дві сестри. Книга перша. Розплата

Глава 30

На шостий ранок Кетрін побачила косу.

Спершу — світлу смугу під темнішим берегом, тоді дахи, щогли й низький край форту. Сонце стояло збоку; вода між судном і містом блищала так, що доводилося затуляти очі долонею. Кетрін простягнула трубу Беллові й озирнулася до каюти.

Еліс уже була на палубі. За останні дні вона навчилася проходити від дверей до своєї лави без чужої руки, тримаючись за все, що траплялося дорогою. Палицю тепер ставила впевненіше, але черевик на хвору ногу досі не взувала. Рід ішов слідом із складеним покривалом.

Кетрін не покликала їх. Дочекалася, поки сестра сяде, а старий випростається біля неї.

Еліс подивилася вперед. Рід показав їй щось праворуч від щогли. Вона довго вдивлялася, потім похитала головою й сказала кілька слів, яких Кетрін не почула.

Вони впізнавали берег.

Кетрін повернулася до румпеля. Їй хотілося теж підійти, пояснити, що за нові дахи виросли біля складів, де тепер приставали човни. Натомість вона звеліла приготувати якір. Попереду повільно розвертався навантажений кеч, і «Боривітер» мусив зачекати, поки той звільнить прохід.

Перехід видався спокійним. Один день майже простояли без вітру, потім наздоганяли втрачений час під рівними вітрилами. Полотно лишилося сухим; Белл перевіряв його щовечора. Рід двічі підміняв Кетрін удень, а Еліс звіряла з ним записи й сердилася, коли старий поправляв те, що вона ще не встигла дописати.

Тепер до берега було так близько, що долітали запахи кухонь.

— За тим бригом станемо, — сказав Белл.

Кетрін кивнула. На березі біля вагової вже рухалися люди. Вона впізнала світлу стіну, повз яку ходила до лікаря, коли Доул лежав із гарячкою, і згадала, як поспішала повз неї до причалу, боячись пропустити звістку про Кемпа. Тоді їй здавалося, що кожен день стоянки віддаляє її від потрібної книги.

З носа гукнули, що готові. Кетрін віддала наказ.

* * *

Човен із писарем підійшов, перш ніж вони встигли послати по покупця.

Разом із ним піднявся чоловік із коротким мушкетом. Він залишився біля борту, не заважаючи матросам. Писар витер долоню об штани, дістав теку й запитав назву судна, хоча дивився просто на кормовий напис.

Кетрін назвала себе.

Він перегорнув два аркуші, знайшов рядок і притримав його пальцем.

— Звідки прийшли?
— Із Тортуги. Полотно й линва до Порт-Ройяла.
— Папери на вантаж.

Белл приніс їх із каюти. Кетрін стояла поруч, поки писар звіряв назви й кількість. За його спиною чоловік із мушкетом дивився на Гарріса, який намагався зав’язати ремінець здоровою рукою.

— Відкрийте люк, — сказав писар.

Белл покликав двох матросів. Чоловік біля борту поставив мушкет так, щоб той не впав, і підійшов подивитися вниз. Нічого не торкався. Писар спустився сам, пробув у трюмі недовго й повернувся з темною смугою пилу на рукаві.

— Люди ті самі?

Кетрін глянула на його теку.

— Є двоє, які йдуть із нами до берега. Томас Рід і Еліс Гартлі.

Еліс сиділа неподалік. Почувши своє ім’я, підняла голову. Писар подивився на неї, тоді на Ріда.

— Родичка?
— Сестра.

Він записав. Після цього ще раз перевірив назву судна у своєму переліку.

— Щось не так? — спитала Кетрін.

Писар підняв очі.

— Про ваше прибуття належить повідомити.
— Кому?
— До канцелярії пана Вейна.

Белл перестав складати вантажні папери. Кетрін простягнула руку по свій примірник, і писар віддав його без заперечень.

— Судно затримують?
— Ні. Я тільки маю повідомити, що ви прийшли.
— Вантаж можемо здавати?
— Після звичайного оформлення на березі. З вашими паперами все гаразд.

Він закрив теку. Чоловік біля люка повернувся по мушкет, почекав, поки писар спуститься в човен, і спустився за ним.

Кетрін лишилася біля борту. Човен відходив до причалу, де стояли ще два такі самі. Писар щось дописував, поклавши теку на коліна.

— Давно чекають? — тихо спитав Белл.
— Не знаю.

Вона повернула йому папери.

— Оформлюй вантаж. Я дочекаюся покупця. До вечора розвантажимося — добре, не встигнемо — закінчимо завтра. Без мене за інший рейс не домовляйся.

Белл кивнув.

Еліс усе ще дивилася на човен. Кетрін підійшла до неї.

— Тепер він знатиме, що я жива, — сказала сестра.
— Так. Писар передасть Вейнові наші імена.
— Можна було назватися Реєм.

Рід стояв поруч і мовчав. Кетрін сіла на край лави.

— На Тортузі тебе бачили зі мною. Моро знає, хто ти. Я не хочу, щоб нас потім спинили через різні імена в паперах.

Еліс повільно кивнула. Поставила палицю між колін.

— До Джоан усе одно поїдемо?
— Сьогодні. Тільки спершу закінчу тут.

* * *

Покупець прийшов до полудня. Хотів забрати линву відразу, а по полотно прислати наступного дня. Белл показав йому умови оплати, й чоловік погодився почати вивантаження всього товару.

Кетрін дочекалася, поки він перевірить перші два тюки й підпише приймання за кількістю. Решту роботи лишила Беллові: той мав стежити за вивантаженням, забрати другу половину плати й залишатися на судні до її повернення. Якщо з берега прийдуть по неї, сказати, що буде ввечері.

До Джоан вирушили шестеро в судновому човні: Кетрін, Еліс, Рід, Овен і двоє веслярів. Еліс посадили на кормі, підклавши під ногу покривало. Вона притримувала торбу, в якій лежали обидві неправдиві відповіді й копії їхніх листів до Джоан. Кетрін узяла хліб і трохи сиру. Згорток одразу віддала Рідові, бо сестрі треба було допомогти влаштуватися.

Вони пішли вздовж внутрішнього берега коси, подалі від людних причалів. На воді було легше дихати. Веслярі трималися осторонь рибальських човнів; один підняв весло, пропускаючи хлопця з кошиком, який переходив по прив’язаних бортах.

Рід дивився на берег.

— Тут човни латали, — сказав він.
— Далі перенесли, — відповіла Кетрін. — За ті сараї.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше